Робота з учнями. Які мають відхилення у мовленнєвому розвитку icon

Робота з учнями. Які мають відхилення у мовленнєвому розвитку




Скачати 190.35 Kb.
НазваРобота з учнями. Які мають відхилення у мовленнєвому розвитку
Дата конвертації13.01.2013
Розмір190.35 Kb.
ТипДокументи

РОБОТА З УЧНЯМИ. ЯКІ МАЮТЬ ВІДХИЛЕННЯ

У МОВЛЕННЄВОМУ РОЗВИТКУ

Відомо, яку величезну роль в інтелек­туальному розвитку дитини відіграє й мовлення і наскільки відхилення від його норми можуть негативно позначитися на її подальшому житті.

Аналізуючи наслідки щорічного обсте­ження мовлення учнів на початку навчаль­ного року, доводиться констатувати, що у перші класи загальноосвітніх шкіл вступа­ють 25—30 % дітей з різними мовленнєви­ми вадами. На превеликий жаль, за останні роки простежується тенденція до збільшення кількості дітей-логопатів. Однією з причин цього є те, що тепер у перші класи приходять діти шестирічного віку, мовленнє­ва готовність яких до навчання не повністю сформована, але повинна грати превалюючу роль.

Зростає відсоток комплексної патології, що відображається на фонематичних процесах, лекси­ко-граматичній будові, зв'язному мовленні, тобто структурах, якість яких зумовлює успішність навчан­ня і розвиток дитини.

Практика показує, що однією з розповсюджених причин неус­пішності учнів початкових класів загальноосвітньої школи є різно­манітні порушення усного та пи­семного мовлення, які нерідко уск­ладнюють оволодіння правильним читанням та грамотним письмом.

Часто батьки, а часом і вчителі єдиним мовленнєвим порушенням вважають лише розлади звуковимови, так звані «косметич­ні» недоліки, і сподіваються на те, що дити­на в подальшому «виговориться» сама і не потребує допомоги спеціаліста. Насправді ж, нечітка вимова звуків може в майбутньому негативно позначатися на виборі дитиною улюбленої професії. Серед виявлених учнів-логопатів зустрічаються діти з високим сту­пенем заїкання, з ринолалією (вродженими аномаліями будови артикуляційного апара­ту), дизартрією (залишковими явищами па­ралічу та недостатньою іннервацією органів артикуляції), загальним недорозвитком мо­влення. Діти з такими важкими розладами мовлення обов'язково повинні скеровуватись на шкільні логопедичні пункти, а також у логопедичні спецшколи для здійснення ком­плексного медико-педагогічного впливу.

Досвідчені вчителі початкових класів одразу помічають таких дітей і в процесі проходження програмованого матеріалу, індивідуалізуючи методи й прийоми нав­чання, досить ефективно виправляють учням спотворену звуковимову. Звичайно, маються на увазі легкі недоліки, а не складні, для усунення яких потрібна тривала корекційна робота фахівця.

Особливу увагу щодо цієї проблеми не­обхідно звернути вчителям перших класів, які працюють з дітьми-шестирічками, адже програма навчання грамоти у букварному періоді під час вивчення кожної букви пе­редбачає ознайомлення учнів з правильною артикуляцією відповідного звука.

Досвід роботи показує, що виправити не­складні й найпростіші недоліки звуковимови й письма може кожен учитель. Робота над усуненням таких недоліків повинна проводитися не стихійно, а планово і послідовно. Починати її слід з перших днів навчання і здійснювати на всіх без винятку уроках протягом усіх чотирьох років навчання.

Треба також відзначити зростання авто­ритету вчителя, який не тільки навчає, а й допомагає учням позбутися мовленнєвих недоліків, що викликають у них тяжкі пе­реживання, внаслідок чого діти стають мов­чазними, сором'язливими, похмурими, зі зниженою самооцінкою.

Зрозуміло, що корекційна робота з уч­нями вимагає від учителів певних знань та умінь. Але ж всі вчителі початкових класів, навчаючись у педагогічних вузах, вивчали основи логопедії та знайомилися з мовлен­нєвими проблемами у дітей.

Щоб полегшити роботу вчителів з учнями-логопатами, нагадаємо про вади мовлення, які найчастіше зустрічаються в педагогічній практиці, та прийоми їх усунення.

Недоліки сформованості усного мовлення в учнів загальноосвітніх шкіл виявляються у фонетичному, фонетико-фонематичному та загальному недорозвиненні мовлення.

^ Найпоширеніші серед дефектів мов­лення — фонетичні недоліки (дислалія). Це стійке відхилення від норм вимовляння звуків рідної мови. Найчастіше діти спотво­рено вимовляють звуки шиплячої та свис­тячої груп, а також [л], [р]. Часто у таких дітей під час вимови страждають процеси дзвінкості-глухості, м'якості-твердості при­голосних.

У дітей з фонетико-фонематичним недо­розвиненням страждають процеси слухового сприймання та диференціювання мовленнє­вих звуків, часом навіть тих, які діти вимо­вляють правильно.

При загальному недорозвитку мовлення порушені всі компоненти мовлення: фоне­тика, лексика, граматика. І, безумовно, ці учні потребують кваліфікованої роботи спе­ціаліста.


^ Пропонуємо вчителям деякі прийоми пос­тановки звуків

Вивчаючи звук [с], треба пояснити дитині, що губи повинні бути розтягнені в усмішку, зуби майже зімкнені (відстань між ними 1— 1,5 мм), кінчик язика притиснутий до ниж­ніх різців, на ньому утворюється «жолобок», через який проходить струмінь видихуваного повітря.

Звук [з] вимовляється так само; як і звук [с] тільки за участю голосу. .

Аналогічна постановка і звука [ц]. Треба лише врахувати, що звук [ц] злитий і скла­дається з двох звуків: [т] + [с], які треба плав­но та швидко злити: [тс] = [ц].

При постановці звука [ш] показати ді­тям, що широкий кінчик язика піднятий до піднебіння але не торкається його, утворю­ючи щілину. Руби витягнуті вперед. Зуби зближені на відстань 1—1,5 мм, повітряний струмінь скеровується на піднятий кінчик язика.

Звук [ж] утворюється так само, як і [ш], тільки за участю голосу.

Африкати «ч» і «щ» утворюються подібно звукові [ц]. Звук [ч] — шляхом злитої швид­кої вимови [т] + [ш], а буквосполучення «щ» вимовляється за рахунок швидкої та міцної спайки [ш] + [ч]: [тш]— [ч], «шч» = *щ».

За нормальної артикуляції звука [л] губи набувають положення наступного голосно­го. Кінчик язика піднятий до шийок (альве­ол) верхніх зубів, а корінь язика опущений. Бічні краї язика підняті, але не торкаються верхніх зубів, і саме тут утворюється щілина, крізь яку проходить видихуване повітря.

Якщо, наслідуючи вчителя, дитина не відтворить правильного звука [л], то можна запропонувати їй просунути широкий язик між зубами, злегка прикусити його і вимов­ляти звук [и], при цьому утворюється звук, схожий на [л]. Далі до нього приєднати звуки [а], [о], [у], [и] і за допомогою вправ на вимову складів ла, ло, лу, ли домагатись правильної та виразної вимови.

При заміні звука [л] звуками [в] або [у] дитині пропонувати вискалити зуби, при­тримати пальцями верхню та нижню губи і в такому положенні вимовляти звук [л].

При постановці звука [р] головне — викли­кати вібрацію кінчика язика, що спричи­няється внаслідок проходження видихува­ного повітря через щілину, яка утворюється між альвеолами верхніх різців і передньою частиною язика. Губи набувають положення наступного голосного звука, а при вимовлян­ні слів, у яких після [р] стоїть не голосний, а приголосний звук, губи набувають поло­ження попереднього голосного звука. Кінчик язика тонкий і піднятий вище верхніх різ­ців. Бічні краї язика торкаються верхніх бічних зубів. М'яке піднебіння піднімається до задньої спинки гортані і закриває вихід видихуваному повітрю через ніс; >

Є багато способів постановки звука [р], але найбільш доступними вчителю мо­жуть бути такі:

1. Постановка звука [р] від [д]. Під час швидкого і тривалого вимовляння звуків [д д д д д...], дитині пропонуються спрямувати видихуване повітря на піднятий кінчик язи­ка.

2. Постановка звука [р] від [дж]. Під час тривалого і протяжного промовляння звука [дж] пропонуємо дитині покласти чисто ви­митий палець під кінчик язика і робити ним швидкі рухи вліво-вправо. Іноді цю вправу можна робити від звука [дз].

Після того, як буде викликане чітке ізольо­ване звучання звука, який вивчається, слід приступати до правильного його вимовлян­ня, але до наступних вправ можна переходи­ти лише після засвоєння попередніх.


^ ОРІЄНТОВНА ТАБЛИЦЯ ДЛЯ КОРЕКЦІЇ ЗВУКІВ

Са

АС

АСА

САС

СОСА

Со

ОС

ОСО

СОС

САСУ

Су

УС

УСУ

СУС

СУСО

Си

ИС

ИСИ

СИС

СИСО

Се

ЕС

ЕСЕ

СЕС

СЕСУ


Аналогічні таблиці використовуються на будь-який звук, що вивчається.

Коли дитина починає вільно користувати­ся поставленим звуком у самостійному мов­ленні, роботу над вимовою можна вважати закінченою. З учнями першого класу послі­довність корекції звуків підпорядковується послідовності вивчення їх за букварем. На уроках грамоти під час вивчення кожного звука проводиться робота над уточненням його артикуляції з усіма учнями, але особ­ливу увагу слід приділяти дітям з вадами вимови.

Важливою ділянкою роботи вчителя є ор­ганізація правильного, здорового ставлення до дітей з вадами мови з боку інших учнів. Звичайно; така робота вимагає від учите­ля наполегливості, терпіння, систематич­ності в її здійснені .педагогічного такту. Слід обов'язково залучити до спільної роботи і батьків, які вдома повинні продовжувати роботу вчителя.

Досить часто фонетичні порушення су­проводжуються недостатнім розвитком фо­нематичного слуху і ведуть за собою наступні вади — порушення письма (дисграфію) та чи­тання (дислексію), які є найчастішим виявом специфічних розладів навчання та причиною шкільної дезадаптації.


Перший клас. Перший зошит. Перша перевірка. Хто там наступний? Пономарчук. Який гарненький хлопчик! Сьогодні він так добре відповідав на уроці математики. А вчора його похвалила вчителька малювання… Який жахливий почерк! Чому? Адже всіх однаково навчаю писати палички і гачечки. Не старанний? Не можу сказати. Погана моторика? Але ж малює чудово.

Ви зустрічали таку дитину? Ви тримали у руках такий зошит? Ви ставили собі таке запитання? Напевне, що так. Відповідь на нього ви знайдете нижче. Поганий по­черк — це перший сигнал, перший крик душі: «Допомо­жіть! Не виходить! Не можу красиво писати!» На це необ­хідно обов'язково зважати.

Є діти, які стараються щосили, а грамота не дається, хоч плач! Помилок багато, причому неймовірних: ядлука замість яблука, рбат замість браг. Навіть під наголосом пишуть не те, що потрібно. У диктантах діти не викорис­товують великих літер, розділових знаків. Мають жахли­вий почерк. І часто клеймо недбалого учня знищує у ди­тини бажання навчатися, товариші дражняться, мама стурбована... А раптом ми втратили великого вченого історика чи ма­тематика! Адже у цих га­лузях дитина виявляє не­абиякі здібності. Ця біда має назву — дисграфія.

Тому важливо вчасно розібратися, що причи­ною помилок є зовсім не неуважність.

Якщо звернутися до іс­торії, то багато видатних людей страждали на дис-графію. Винахідник елек­тричної лампочки Томас Едісон був настільки без­грамотним, що у 12 років його відрахували зі шко­ли. Фізиків Майкла Фара­дея і навіть самого Аль­берта Ейнштейна вважа­ли у школі невиправними -дурнями, адже вони дуже

погано писали. Ідіому ОК нам подарував ще один великий дисграфік — президент США Ліндон Джонсон. Візуючи докумен­ти, він ставив на них букви 0. К., що ма­ло б означати «все правильно»: ніяк не міг запам'ятати, що слова all correct по­чинаються не з О та К, а з А та С. І зараз ця помилка залишилася, вона є першою ознакою американізму.

Видатна Мерлін Монро сплутувала по­дібні за звучанням літери, напевне, мала труднощі із фо­нематичним слухом. Відомий актор Том Круз сплутує лі­тери, які мають подібне написання.

Але дисграфіки можуть стати не лише вченими, акто­рами, президентами, але й письменниками. Редакто­рам доводилося багато працювати над неперевершени-ми детективами Агати Крісті. Перші рукописи Андерсена повертали через поганий почерк і надзвичайну кількість граматичних помилок із позначкою «Це знущання з дат­ської мови».

Це люди, які, незважаючи ні на що, не зациклювали­ся на проблемі письма, відчули свій талант, втілили свої мрії в життя.


З розвитком писемної мови на централь­ну нервову систему дитини здійснюється велике навантаження. Тому після підвищен­ня вимог можливі «зриви», що призводять до мовних порушень. Дитині складно запам'я­тати літери, склади, а згодом і читати слова.

На основі психолого-лінгвістичних кри­теріїв усі види мовних порушень можна поділити на дві великі групи залежно від виду ушкоджень: усного чи писемного.

Дисграфія (писемний вид) – стійка неспроможність опанувати навички письма за правилами графіки (тобто керуючись фонетичним принципом письма). Виникають помилки стійкого характеру: помилки звуко-буквеної символіки (замі­на літер фонематично або графічно близь­кими); помилки графічного моделювання фонематичної структури слова (пропуски, перестановка літер); помилки графічного маркування синтаксичної структури речень (відсутність крапки в кінці речен­ня, великої літери на початку речення, злиття слів).

Письмо—складна форма мовленнєвої діяльності людини. Воно тісно пов'язане з процесом усного мовлення і здійснюєть­ся ТІЛЬКИ на основі його достатньо високого рівня розвитку.

В писемному мовленні структура мислення має розгорну­тий, логічний характер. В єдиному розвитку усного і писем­ного мовлення формується комунікативна і логічна функція мови, тобто стиль спілкування і мислення.

Як відбувається процес письма? Спочатку ми вимовляємо звук. Почувши його, добираємо потрібну фонему, потім пригадуємо, як вона пишеться, а потім відтворюємо написання. Причиною виникнення дисграфії стає найменше порушення у цій програмі. Тобто дитина повинна мати правильне мовлення, задовільний мовленнєвий слух, розвинену моторику та особливий зір на літери. Інакше опанувати письмо вона не зможе.

У письмових роботах дисграфіків найчастіше трапля­ться помилки, пов'язані з порушенням вимови окремих звуків. Відсутність чи заміна їх в усному мовленні відбувається і на письмі (шапка — сапка, лампа — вампа). Ось чому надзвичайно важливо, перш ніж починати звуковий аналіз, необхідно навчити дитину вимовляти всі звуки.

При порушенні фонематичного слуху дитина замінює дзвінкі на парні глухі, шиплячі на свистячі та навпаки. Намагаючись замінити вади слуху відчуттям пози губ та язика, дитина сплутує звуки: [о] — [у], [р] — [л], [й] — [л']. Маючи обмежений запас слів, дитина їх викривлює на письмі пропусками чи замінами літер, роздільним написанням префіксів та написанням із прийменниками разом. Недостатня сформованість граматичного ладу при­водить до порушення узгодження слів у реченні.

Для дисграфії характерним є застрягання на якомусь звуку (за зомом росла мамина) або випереджання (дід небом лолубим).

Окремі літери можуть бути неправильно орієнтовані у просторі (сплутують схожі за написанням літери р — ь, : с— є), можуть не звернути уваги на зайву паличку у ш або гачечок у щ, сплутати висоту паличок у літерах м — ш, ш — т, н — п, и —л.

Трапляється і дзеркальний характер письма. Найчастіше це ознаки того, що дитина — лівша.

Безперечно, всі діти припускаються певної кількості помилок на початковому етапі формування письма. Адже вдосконалення всіх складових цього процесу завершується на десятому-одинадцятому році життя. Тому наявність таких помилок у дитини не завжди свідчить про дисграфію. При дисграфії помилки носять стійкий характер. Якщо ж вони поодинокі, то причину слід шукати у незнанні граматичних правил.

Якщо це все-таки дисграфія, варто взяти до уваги цю проблему і не ставити хрест на дитині. Слід намагати­ся їй допомогти. Порекомендувати дитині візит до логопеда? Так, не­обхідно. Але зробіть це правильно. Якщо просто сказа­ти: «Ти погано пишеш — відвідуй заняття з логопедом»,— у дитини відразу виникне відчуття неповноцінності («всі гуляти, а я — на заняття. Отже, я найгірший»). І в такому пригніченому настрої дитина прийде до логопеда. Вона займатиметься? Ні. Малюка не слід принижувати. Він не винен, що такий. Необхідно просто пояснити, що він — не поганий учень, а особливий. Скажіть, що ви хочете йому допомогти мати високу оцінку з мови.

Учитель початкових класів розуміє, що умовою успішного розвитку мовлення, фор­мування мовленнєвих умінь і навичок у дітей є спілкування.

Тому перед проведенням будь-якого уро­ку слід спланувати такі ситуації, які спону­кали б дитину висловлювати свою думку, мислити вголос, а потім коментувати письмо, (до того ж, не тільки на уроках мови, а й мате­матики тощо). Це дає змогу контролювати рівень навчальних досягнень учнів та своє­часно виявляти прогалини у знаннях. Спочатку слід на дошці написати літери й вимовити їх. Діти хором повторюють, потім по черзі виступають у ролі вчителя. Через деякий час діти пишуть слова й невеличкі речення, коментуючи правила написання.

Коментоване керування поєднує такі дії, як розмірковування та промовляння, комен­тування та записування. Поступово всі діти опановують навички самоконтролю.

Підчас коментування в учнів з'являється чітка, виразна дикція, каліграфічне грамот­не письмо у стабільному темпі.

^ Хочеш грамотно писати —

Мусиш чітко вимовляти

Так правильно та вміло,

Щоб було всім зрозуміло.


Дітям із дисграфією доведеться багато працювати на заняттях із логопедом. Комусь потребуватиметься рік, а комусь і три. Програма чекати не може — це зрозу­міло.

  1. Не викликайте таку дитину до дошки для письмо­вої роботи, щоб однокласники не сміялися з її помилок. Знайдіть альтернативу — дайте індивідуальне завдання, нехай виконає його на окремому аркуші, за першою партою.

  2. Не примушуйте переписувати безліч разів домаш­нє завдання. Це спричинить виникнення невпевненості та збільшить кількість помилок.

  3. Не давайте вправи на виправлення попередньо до­пущених помилок. Оскільки дисграфіки мають гарну зо­рову пам'ять і мимовільно запам'ятовують неправильне написання слів.

  4. Не виправляйте помилки червоною пастою! Черво­ний диктант — це психологічна травма для дитини. Замі­ніть на простий олівець, чорну або зелену пасту.

А що робити з диктантами? Звісно ж писати, але по­вільно! На написання диктантів зі 150 слів слід витрача­ти не менше ніж годину. Чому так довго?

  1. Текст читаємо повністю. Запитуємо, які орфогра­ми є в цьому диктанті. Якщо дитина не може відповісти, підказуємо.

  2. Читаємо перше речення. Запитуємо про наявність ком, просимо їх пояснити.

  3. Нехай дитина промовить по звуках одне-два склад­ні слова.

  4. І лише потім, після дво-чотириразового прочитан­ня, речення записується частинами з промовлянням уголос усіх особливостей вимови і розділових знаків.

Зважаючи на все це, доходимо висновку, що напи­сання диктанту повинно бути індивідуальним.


Безперечно, діагноз «дисграфія» можна поставити тільки дитині-школяреві. Але це зовсім не означає, що вона виникла у шкільні роки. Причини, які привели до дисграфії, були раніше. Дитина, зіткнувшись із цією проблемою у 10 років, набула її не у 7 і навіть не у 5 років, а значно раніше.

Відомо, що будь-яке захворювання легше попере­дити, ніж вилікувати. Так само і з дисграфією. Якщо у дитячому садку немає логопеда, батьки замало ува­ги приділяють своїй дитині, завдання вихователя — ви­явити цю дитину і повідомити батькам (може, навіть де­кілька разів) про те, що дитина потребує кваліфікованої допомоги.

Так, є батьки, які відвідують логопеда з півторарічною дитиною і говорять: «Навчіть її вимовляти звук [с]». Є такі, які потребують занять із логопедом: «У знайомих триріч­на дитина ричить, а нашому три — і ніяк!» Це гіперопікування. Воно не потрібне. Але значно гірше, коли дитина йде до школи, не вміючи вимовляти шиплячих, а батьки стверджують: «Виговориться!»

Дитині дається шанс виговоритися, але тільки до 5 ро­ків. І якщо цього не відбулося, є причини, які необхідно усунути. Причини бувають різні, їх багато, трапляються й такі, які складно подолати. Часом самі дорослі, насліду­ючи неправильну вимову дитини, позбавляють її можли­вості чути правильне мовлення, порівнювати його з не­правильним, позбавляють необхідності долати відмін­ності. У дитини цілком логічно виникає питання: «Навіщо говорити інакше? Мене всі розуміють, я себе розумію. Можна не докладати зусиль».

Тому, почувши сюсюкання від оточення дитини, дізна­вшись про проблеми у родині, слід попередити про мож­ливі наслідки.

Трапляється і таке, що дитина вміє, але не хоче пра­вильно говорити. Дитина не бажає дорослішати, їй ду­же подобається бути маленькою: «Що на мене чекає у майбутньому? Нескінченні домашні завдання, з яким буду мучитися, як моя старша сестра? Потім одружусь і сваритимуся з дружиною, як мама з татом? Не хочу! Мені й так непогано». Це психологічна проблема, яка обов'язково вплине на письмо.

Що в такому випадку радять педагоги? «Ваша дити­на — ваші проблеми». Це неправильно. Необхідно роз­повісти батькам не про ті проблеми дитини, які є зараз, а про ті, які очікують на неї у майбутньому.

Ви зауважите, що багато дорослих не вимовляють той або інший звук, але на письмі це не відбивається. Чому? Тому що це вміння не компенсовано відмінним фоне­матичним слухом, прекрасним орієнтуванням у просто­рі. Якщо поставити звук може тільки логопед і тільки інди­відуально, то розвитком фонематичних процесів та орі­єнтацією повинен займатися вихователь і вчитель.

Над розвитком цих процесів необхідно працювати з дітьми не день, не два і не місяць. Це дуже складні про­цеси, розвивати які слід упродовж років. Не обов'язково у формі занять, у класі чи групі, за столом. Можна гратися у приміщенні та на вулиці у різні ігри, що спрямовані на формування слухової уваги та просторові відношення.

Виправлення вад письма тривалий про­цес, пов'язаний з великими труднощами. І тому дуже важливо виявити дисграфію та навіть схильність до неї на перших етапах навчання грамоти.

На жаль, у шкільній практиці виявлен­ня дисграфії часто відбувається із запізнен­ням. Учителі скеровують учнів до логопеда лише у 2—3-му класі, а буває, що й пізніше. У зв'язку з невстиганням з рідної мови учня часто вважають відсталим, ледачим, нездат­ним до навчання.

Відчуваючи негативне ставлення до себе з боку вчителя, учень починає відчувати себе неповноцінним, стає агресивним, недисциплінованим. Як у школі, так і вдома дитину не полишає відчуття тривоги, страху, невпевненості в собі.

Працюючи над усуненням порушень чи­тання та письма, слід пам'ятати, що ця ро­бота проводиться одночасно, адже дисграфія і дислексія майже завжди ідуть поруч, бо процеси письма і читання нероздільні. До ви­бору прийомів і методів корекційної роботи вчителю треба підходити диференційовано. Пам'ятаючи, що основою грамотного пись­ма є розвинене фонематичне сприйняття, у першому класі вчитель повинен більше часу відводити на звуко-буквений аналіз і синтез слів.

Цей вид роботи проводиться з даною ка­тегорією учнів на всіх етапах корекційного впливу. Необхідно навчити дисграфіка промовляти слова по складах, виділяти перший, останній, другий, п'ятий звук у слові, складати із слів речення, визначаючи в них послідовність та кількість слів.

Дуже важлива в роботі з дітьми-дисграфіками їх психологічна підтримка з боку вчи­телів та батьків, адже під час письма такі діти хвилюються, бо бояться дорікань, покарань з боку дорослих, і, навпаки, доброзичливе ставлення до дитини, спокійні обставини сприяють зменшенню кількості помилок. Своєчасне усунення порушень письма та чи­тання допоможе дітям успішно оволодіти грамотою. Слід пам'ятати, що дисграфія і дислексія є серйозною соціальною пробле­мою, оскільки від рівня грамотності грома­дян залежить науковий та культурний по­тенціал держави.

В учительській практиці зустрічаються діти, які страждають заїканням. Це тяжкий дефект мовлення, за якого мова, незалежно від волі мовця, супроводжується судомами, що виникають в артикуляційному, дихально­му або голосовому апаратах. І від того, спри­ятливі чи не сприятливі умови створюються у школі для заїкуватої дитини, залежатиме і стан її мови, і успішність.

Вчитель зобов'язаний порекомендувати батькам, щоб заїкувата дитина почала відві­дувати логопедичні заняття в шкільному або поліклінічному логопедичному пункті для здійснення комплексної медико-педагогічної корекції.

Заїкання з віком посилюється. Одним з моментів, що загострює заїкання, є вступ до школи з домашніх обставин, де все таке знайоме та звичне, з вузького кола сім'ї, де дитина була центром уваги, вона потрапляє у великий незнайомий колектив, де став­ляться підвищені вимоги до її поведінки і мови. Постійно чуючи біля себе вільне мов­лення своїх товаришів і не маючи можливості так само легко говорити, дитина починає гостріше усвідомлювати неповноцінність своєї мови.

І тут важко переоцінити ту позитивну роль, яку може і повинен відіграти в житті заїкуватої дитини вчитель. Хочеться наго­лосити, що заїкання— це хвороба затяжна і болісна у психологічному плані. Тому вчи­телю потрібно виявити вищий такт, щоб, не вражаючи самолюбства учня, створити найбільш сприятливі умови, спрямовані на послаблення заїкання.

Ось кілька практичних порад учителям щодо цього. Якщо в класі є заїкувата дитина, щоб уникнути насмішок та передражнювань з боку інших дітей, вчителю треба поговори­ти а усіма учнями за відсутності заїкуватого, слід пояснити, що заїкуватий учень дуже важко переживає свій мовленнєвий недолік і що діти повинні виявити до нього товариську чуйність, переконати їх у тому, що вони при бажанні можуть допомогти заїкуватому од­нокласнику почуватися повноцінним членом колективу.

Також потрібно поговорити із самою ди­тиною наодинці та дуже обережно й тактовно переконати її в тому, що нічого ганебного в заїканні немає і не треба соромитись свого мовленнєвого недоліку, що не варто звертати увагу на передражнювання деяких дітей, які це роблять не через злобу, а через невихо­ваність та некультурність.

Опитувати заїкуватого рекомендуються так само, як і всіх дітей, але не рідше. А щоб вкластися в час, учитель повинен визначити день, коли питатиме заїкувату дитину, і на цьому уроці, можливо, обмежитись опиту­ванням одного цього учня, а не на перерві й не після уроку, як це роблять деякі вчителі. Дуже часто при заїканні найважчим буває початок мовлення. Бажано, щоб учитель при­йшов на допомогу заїкуватому учню і кілька перших слів промовив з ним разом. Нерідко цього буває досить, щоб дитина «розговори­лася».

Ніколи не можна забувати, що заїкуван­ня ситуаційне: воно залежить від багатьох факторів. І вільна розмова на перерві з то­варишами зовсім не означає, що учень так само вільно зможе говорити біля дошки. В одного учня протягом дня мова може бути різною: від зовсім вільної до практично не­можливої.

На мовлення впливає і емоційний стан учня (хвилюється він чи спокійний), вір­шем чи прозою йому доводиться відповіда­ти, читати або переказувати задане, суворий чи не суворий учитель веде урок, легкий чи важкий предмет тощо. Немає заїкуватої ди­тини, яка б завжди, всюди і з усіма говорила однаково.

Треба давати такій дитині й посильні гро­мадські доручення, щоб вона відчувала себе рівною серед рівних, залучати її до участі в художній самодіяльності. У читанні віршів заїкання незначне, а у співі його майже ніко­ли немає. Тому участь у дитячому хорі дуже корисна і бажана.

Дуже важливо підтримувати тісний зв'язок з батьками заїкуватої дитини. Тільки добре знаючи умови в сім'ї, поведінку дитини вдома, її духовне життя, можна налагодити правильні стосунки в школі. Лише за сприят­ливих умов у школи послідовного спільного контролю за мовою дитини з боку вчителів та батьків і, найголовніше, за систематичної ро­боти самої дитини можна домогтись закріп­лення правильного мовлення яким дитина оволодіває на логопедичних заняттях.

Отже, широке залучення вчителів до ак­тивної участі в роботі щодо подолання мовних вад допоможе покращенню успішності учнів з рідної мови і підвищенню культури їх мо­влення загалом.


Список літератури

1. Білоус М., Губай Т. Робота з учнями, які мають відхилення у мовленнєвому розвитку//Дефектолог. – 2008. - №7.

2. Блінова Г.Й. Альбом для обстеження мов­лення у дитини.—К.: Благовіст, 2001.

3.Блінова Г. Й. Пічугіна Т. В. Дидактичний матеріал для подолання вад письма у дітей. — К.: Благовіст, 2004.

4. Блінова Г. Й., Черпіта О. Р. Дидактичний матеріал для подолання дислексії у дітей. — К.: Проза, 2000.

5. Блінова Г. Й. Подолання мовленнєвих вад у дітей. — К.: Благовіст, 2005.

6. Григор'єва С, Яценюк Л. Усунення вад писемного мовлення // Дефектолог.— 2007. — №10.

7. Гуцал Л. Л.,Миронова С.П. Теоретичні ас­пекти та методика подолання заїкання у молодших школярів: Навч.-метод. посібн.—Хмельницький: Поділля, 2001.

8. Осіїк Р. Особливості навчання , виховання і корекціх мовленнєвих вад в учнів початкової школи на сучасному етапі реформування освіти. //ЛООГ. Теорія і практика сучасної логопедії. Спеціальний випуск.

9. Савченко М. А. Методика виправлення вад вимови фонем у дітей. — К.: Освіта, 1992.

10. Сєдих Н. О. Вчимося писати і говорити пра­вильно. — X.: Основа, 2007.

11. Спирова Л. Ф., Ястребова А. В. Учителю о детях с нарушениями речи. — М.: Просвещение, 1985.



Схожі:

Робота з учнями. Які мають відхилення у мовленнєвому розвитку iconІнформація щодо освітянських заходів, які планується провести з педагогами та школярами
Ознайомлення з досвідом роботи кднз №10 з питання дослідження мімічних засобів спілкування у мовленнєвому розвитку дітей, використання...
Робота з учнями. Які мають відхилення у мовленнєвому розвитку iconРекомендації педагогам щодо роботи з учнями, які мають особливості психофізичного розвитку

Робота з учнями. Які мають відхилення у мовленнєвому розвитку iconПоради класоводам
При виконанні цього завдання вчитель наштовхується на перешкоди, які пов’язані з тим чи іншим відхиленням в мовленнєвому розвитку...
Робота з учнями. Які мають відхилення у мовленнєвому розвитку iconІндивідуальна робота з учнями
Богуславської сзш І-ІІІ ступенів №1 відбулося третє засідання ршппд на тему: Індивідуальна робота з учнями
Робота з учнями. Які мають відхилення у мовленнєвому розвитку iconХарактеристика дітей з обмежиними можливостями існує чимало класифікацій, розроблених на різних підставах, людей, які мають відхилення в здоров’ї й розвитку. Всесвітня організація охорони здоров’я прийняла британський варіант шкали обмежених можливостей
...
Робота з учнями. Які мають відхилення у мовленнєвому розвитку iconРобота з учнями, які схильні до девіантної поведінки

Робота з учнями. Які мають відхилення у мовленнєвому розвитку iconГадяцький районний центр практичної психології І соціальної роботи робота практичного психолога з агресивними учнями
Робота практичного психолога з агресивними учнями : матеріали семінару / укладач Л. Ф. Божко. – Гадяч, 2012. 40 с
Робота з учнями. Які мають відхилення у мовленнєвому розвитку iconВимоги до курсової роботи
Вчителі Вищої категорії – робота також пишеться з досвіду роботи, обов’язковою вимогою є наявність додатків. Вчителі, які мають звання...
Робота з учнями. Які мають відхилення у мовленнєвому розвитку iconВимоги до курсової роботи
Вчителі Вищої категорії – робота також пишеться з досвіду роботи, обов’язковою вимогою є наявність додатків. Вчителі, які мають звання...
Робота з учнями. Які мають відхилення у мовленнєвому розвитку iconЩодо неякісного теплопостачання та нарахування плати за нього у розмірі
С або у наріжних кімнатах +20ºС. Однак, Правилами було передбачено зменшення плати за неякісне опалення лише в разі відхилення температури...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи