Книга на сайте Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» icon

Книга на сайте Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица»




НазваКнига на сайте Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица»
Сторінка1/7
Дата конвертації06.10.2013
Розмір0.98 Mb.
ТипКнига
  1   2   3   4   5   6   7

В.Х. Лобас

«Культура Заходу»

Сайт «Ирпенская буквица»: http://www.ikt.at.ua

Издание: В.Х. Лобас «Українська і зарубіжна культура

Книга на сайте http://ikt.at.ua/load/voprosy_kulturologii/ukrajinska_i_zarubizhna_kultura/rozdil_3_kultura_zakhodu/63-1-0-523

Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица»


РОЗДІЛ З КУЛЬТУРА ЗАХОДУ


ЄВРОПЕЙСЬКА КУЛЬТУРА В КОНТЕКСТІ СВІТОВОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ


Що ми називаємо європейською культурою? Якщо основною засадою визначення вважати географічні чинники, то все досить просто. Але європейською культурою називають також певний духовний феномен, який долає будь-які кордони й межі. Так, Північна Америка, за Д. Лихачовим, має культуру, усі ознаки якої дають підстави вважати її європейською. Цей самий автор запропонував описувати європейську культуру виходячи з її головних констант — постійних факторів формоутворень культури, якими є особистий універсалізм і потяг до свободи.

Незважаючи на метафоризм попереднього міркування, визначено провідні чинники культури Європи, колискою якої була антична культура з її розвиненою інтеракцією. Античність — перша динамічна цивілізація. Європейська культура не лише адаптувала цінності світової цивілізації, як ми це бачили на прикладі Японії, а й виробила новий тип існування у світі — динамічне засвоєння та продукування цінностей.

Універсалізм європейської культури має особистісний характер, витворений в ойкумені християнського світу. Особистісність, універсалізм, свобода, за Д. Лихачовим, є системними чинниками будь-якого витвору європейської культури. Без жодної з цих засад не може існувати культура Європи.

Європа бере на себе велику місію — зберегти й увібрати в себе світову культуру. Іноді цей поштовх універсалістської орієнтації європейської культури називають європоцентризмом, маючи на увазі погляд на цінності світової культури під кутом зору Європи. Не слід плутати ці дві інтенції. Нас буде цікавити саме універсалістська персоніфікація досвіду світової цивілізації, що притаманна культурі Європи.


^ 3.1. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ


Вивчаючи культуру Стародавньої Греції, ми стикаємося не лише з черговим оригінальним способом упорядкування світу, що виник на рівні землеробської цивілізації та властивий певному етносу. Під впливом цієї культури сформувалися культури багатьох народів Західної Європи, які зберегли до нинішніх днів багато спільних рис, що дає можливість дещо умовно говорити про культуру Заходу на відміну від культури Сходу, яку ми розглянули в попередньому розділі. Ця відмінність полягає насамперед у домінуванні раціоналістичних форм організації поведінки людей. Юридично регламентовані форми економічної та політичної діяльності, сімейних і міжіндивідуальних відносин, високий статус природничих і технічних наук, ефективні технології масового виробництва, повага до закону та прав особистості — усе це входить до складу культури Заходу й приваблює представників інших культур. Усі ці компоненти культури Заходу мають свої витоки в культурі Стародавньої Греції.

Стародавні греки, мабуть, перші на планеті зробили рішучий крок від міфологічно-релігійного до раціоналістичного (філософського) світогляду, підпорядкували своє суспільне життя законам, які самі розробляли й змінювали, змагаючись в аргументації. Вони створили новий тип організації та передачі інформації (соціокод), який називають європейським, або універсально-понятійним.

Звичайно, цей крок уперед не був повним запереченням попереднього рівня культури. Такого в розвитку культури взагалі не буває. Навіть періоди свідомих "культурних революцій", під час яких проголошують цілковиту відмову від минулого, насправді виявляються перевертанням цього минулого (інверсією), зміною знаків у шкалі суспільних цінностей. Стародавні греки не проголошували культурної революції, але здійснили якісну зміну в розвитку культури та створили таку програму поведінки, яка відповідала географічним, виробничим і політичним умовам їх життя.

По-перше, відмінність цієї програми поведінки від традиційних полягає передусім у наявності права на приватну точку зору не лише в буденних справах, а й у світоглядних. Старогрецький поет Гесіод (VIII— VII ст. до н. е.) раціоналістично систематизував старогрецькі міфи й зробив це з власної волі, а не як виконання службових обов'язків. Він користувався при цьому традиційною схемою творення світу подібно до вавилонського епосу. Але на відміну від Єгипту й Месопотамії, де такими темами могли займатися лише люди певного соціального статусу (жерці), у Греції беотійський селянин Гесіод міг спокійно запропонувати свою схему систематизації грецького пантеону. І це нікого не обурювало. Пізніше (у VI—V ст. до н. е.) Ксенофана бентежило лише те, що в цій схемі богам надано дуже багато людських рис, до того ж негативних. У богів доблестю вважалися такі вчинки, які були ганебними для людей. Приватним чином діяв і Фалес, який, мабуть, був інженером. Анаксімандр був картографом. На пошуки першопричини світу їх не вповноважувала громада. Вони це робили з власної допитливості.

По-друге, першопричина, яку шукали грецькі мислителі, радикально відрізнялася від міфологічної. Вони говорили про власне воду чи повітря, а не про бога повітря чи блискавки. Вони шукали зв'язок речей і намагалися пояснити його раціоналістично. Якщо Анаксімен вважав повітря першопричиною, то він це аргументував тим, що наша душа є повітрям і стримує нас, а повітря може діяти як основний принцип, бо здатне перетворюватися на вогонь, воду, землю й каміння.

То був абсолютно новий і надзвичайно перспективний погляд на світ, вихід зі сфери віри та поетичної інтуїції в інтелектуальну сферу. З'явилася можливість критичної оцінки будь-якої теорії і, відповідно, можливість проникнення в природу речей. Якщо космогонічний міф не підлягає обговоренню й вимагає лише безумовного визнання його віруючим, то філософські конструкції можна заперечувати. Звідси виникає можливість поступового й кумулятивного росту знання. Під вогнем критики зникають помилкові уявлення, а істинні знання служать підставою для нових інтелектуальних здобутків.

По-третє, грецька філософська думка виявилася відчайдушно сміливою не лише в розриві з міфологічною традицією, а й у скептичному ставленні до здорового глузду. Довір'я до розуму дало змогу грецьким мислителям ігнорувати не лише святині релігійних уявлень, а й дані життєвого досвіду. Якщо автор висував теорію, то він доводив її до логічного завершення й тоді, коли вона була неправдоподібною чи суперечила очевидним фактам. Учень Фалеса Анаксімандр прямо твердив, Що основа всього сущого повинна відрізнятися від емпіричних елементів; вона має бути "іншої природи". А Геракліт взагалі переніс предмет філософії зі світу речей у світ мислення, твердячи, що мудрість в одному — пізнавати думку, якою керуються всі речі без винятку, і ця мудрість називається Логосом. Звідси й зневажлива фраза Геракліта: "Великі знання розуму не навчають". Але пізніше довір'я до видимого зв'язку речей відновилося. Так, Платон зауважував, що не можна було б сказати ні слова про Всесвіт, якби люди не бачили сонця, зірок, кругообігу в природі. Історія грецької філософської думки є ніби прототипом європейського природознавства, яке в XVII ст. починало з ототожнення спокою та рівномірного прямолінійного руху, а в XX ст. ввело принцип доповнюваності, що передбачає обов'язковість людських вимірів у описі мікросвіту.

Які ж причини зумовили нетрадиційність грецької культури та перспективність вироблених схем організації й передачі інформації?

Для відповіді на це запитання знову скористаємося схемою Л. Байта, за якою походження культури можна зрозуміти з аналізу її технологічної підсистеми. Культуру Стародавньої Греції будемо розглядати як культуру землеробів і мореплавців одночасно. У цьому поєднанні спробуємо знайти спільне з іншими землеробськими цивілізаціями й відмінне від них. Спільне полягало в механізмах формування класового суспільства, що виникло приблизно за 2500 років до н. е. в південній частині Балканського півострова та на прилеглих островах. Таке суспільство стало можливим на певному рівні матеріальної культури, коли виникли металеві знаряддя праці, що роблять вигідною експлуатацію людської робочої сили. Військовополонених, яких раніше з'їдали чи відпускали, стали перетворювати на рабів. Раб — це істота, котра створює додатковий продукт, тобто ту частину сукупного продукту, що залишиться після вилучення з нього потрібного продукту; ця частина використовується для відтворення сил самого раба. Очевидно, що ручна праця малопродуктивна, і додатковий продукт можна привласнити лише за умови зменшення необхідного продукту до рабського мінімуму (харчів, одягу) і заборони мати сім'ю. Рабів використовували в землеробстві, ремісництві, будівництві. У цьому грецьке суспільство не відрізнялося від інших ранньокласових суспільств. Навіть раціон рабів (зі смокви й зерна) був такий, як і в класових суспільствах Близького Сходу. Але були відмінності у складі рабів. На глиняних табличках XIV—XIII ст. до н. е. йдеться лише про жінок-рабинь і їхніх дітей, а чоловіки не згадуються. Пояснив цю обставину Гомер: усіх дорослих чоловіків із захопленого міста просто знищували, оскільки греки не мали достатньо озброєних людей, яких потрібно було б виділяти для охорони чоловіків-рабів.

Саме грецьке землеробство як основа цивілізації теж мало особливості. Це було полікультурне землеробство (так звана середземноморська тріада), в основі якого було вирощування злакових культур, насамперед ячменю, а також винограду та олив. На відміну від монокультурного землеробства полікультурний тип створює більш різноманітне суспільство й динамічнішу програму поведінки.

Це абстрактні культурологічні міркування, проте ми повинні їх застосовувати, оскільки найраніші етапи розвитку цієї цивілізації ще недостатньо вивчені. Найдавніша система письма, що використовувалася на острові Крит у XVII—XV ст. до н. е. (так зване лінійне письмо А), лишається нерозгаданою незважаючи на велику кількість її зразків (близько 2000 текстів) і зусилля найкращих лінгвістів світу. Згадані глиняні таблички містять тексти іншого письма (лінійного письма Б), що, як і лінійне письмо А, складається зі знаків (кількістю 90), понятійних ідеограм (близько 150), а також числових і метричних позначень. Це письмо вдалося розшифрувати в 1952 р. англійським ученим М. Вентрісу та Дж. Чедвіку тому, що було виявлено архаїчну грецьку мову XIV—XIII ст. до н. е., якій воно служило. Єгиптяни називали жителів Криту "кефті", а про їхню мову нічого не відомо.

Важливішу інформацію, ніж філологічна, дає археологія. У 1900— 1904 рр. на Криті англійський археолог Артур Еванс (1851—1941) здійснив розкопки й виявив, що міфологічний лабіринт у місті Кноссі, резиденції царя Криту Міноса, існував насправді. То був палац із величезною кількістю приміщень. У багатьох із них було зображення символу політичної могутності Кноссу — лабрису (подвійної сокири). Тим, хто приїздив з материка, цей "будинок подвійної сокири" здавався настільки заплутаним, що критське слово "лабрис" увійшло в грецьку мову як "лабіринт" для позначення заплутаного місця.

Знайдену стародавню культуру А. Еванс назвав мінойською.

Критська культура була однією з трьох культур, що утворились у районі Егейського моря (існували також мінойська й кікладська на островах і елладська — власне грецька), і найбільш ранньою, що досягла рівня цивілізації. її ще називають палацовою, оскільки на Криті виявлено чотири палаци, побудовані в період 2000—1400 рр. до н. е. Палаци не були пристосовані до оборони, що свідчить про наявність сильного флоту, який забезпечував захист острова. Палаци були прикрашені колонами й фресками. Дослідників Криту дивує та обставина, що серед сотень малюнків у Кносському палаці немає жодного малюнка битви, облоги, але на багатьох із них зображено жінок у вишуканому вбранні, з нафарбованими губами й гарними зачісками. Археологи назвали їх "парижанками". Є зображення юнаків, що змагаються з биками, роблять стійки, тримаючись за роги биків, і перекидаються на бігу через їх спини. А. Еванс спробував вивчити техніку цих вправ, та найвідоміші іспанські тореодори заявили йому, що схопити на бігу бика за роги й перекинутися над ним під час його зигзагоподібного бігу — поза межами людських можливостей. А для критян то була улюблена гра!

Критська цивілізація загинула в 1470 р. до н. е., і, мабуть, саме ця катастрофа відтворена у платонівському міфі про Атлантиду. Були різні версії стосовно причини цієї загибелі (землетруси, вибухи вулканів, прихід завойовників з материка тощо). Останнім часом проведено дослідження, що підтверджують гіпотезу про вплив на Крит вулкана, який розташований на іншому острові (Фере). Цей вулкан засипав Крит шаром попелу завтовшки близько метра, що зробило неможливим ріст рослин протягом декількох років. Здійснені нещодавно на морському дні поблизу узбережжя Криту глибинні зондажі виявили саме такий шар попелу. Ситуацією скористалися жителі материка греки-ахейці. Вони захопили Крит, полишений жителями, відновили Кносс, але 1380 р. до н. е. це місто з невідомих причин остаточно припинило існування.

Ахейці ж, збагатившись на Криті будівельним досвідом, створили на материку новий варіант палацової культури, яку дослідники називають мікенською. Оскільки ахейці були вихідцями з півночі (з-за Дунаю), то вони будували фортеці, пристосовані до холоднішого клімату. У цих фортецях обов'язково був спеціальний прямокутний зал (мегарон), у якому розміщувалося вогнище. Архітектура мікенських палаців була орієнтована на захист від нападу, але інтер'єр був типово критським. Стіни були покриті фресками тих самих критських стилів (реалістичного та схематичного): урочисто крокують жінки у критських корсетах, але домінують мисливські та батальні сцени. Це суворіша культура. Центром її було місто Мікени. Розкопки тут у XIX ст. проводив німецький ар-хеолог-аматор Генріх Шліман (1822—1890), який перед цим прославився відкриттям Трої. Його успіхи були зумовлені тим, що він на відміну від професійних археологів був упевнений, що поема "Іліада", написана в IX—VIII ст. до н. е., є досить точним описом місць подій Троянської війни, яка відбулась у XIII ст. до н. е. Це спонукало ставитися з певною довірою й до інших легендарних та міфічних описів. Так, ахейців, що завоювали Трою, ще називали аргівянами чи данайцями (згадайте сакраментальну фразу про данайців, подарунків яких слід боятися). А в грецьких міфах ідеться про царя Даная, який прибув до Греції з Лівії в XVI ст. до н. е. після сварки з братом Єгиптом, бо не погодився віддати своїх п'ятдесятьох дочок у дружини п'ятдесятьом синам брата. У Греції він заснував місто Аргос. Але Єгипт вистежив Даная та примусив його дочок все-таки взяти шлюб зі своїми синами. Тоді Данай наказав дочкам (данаїдам) убити своїх чоловіків у весільну ніч, і сорок дев'ять це зробили. Лише одна з них — Гіпермнестра врятувала свого чоловіка Лінкея, і від цього шлюбу народився цар Акрісій, який свою дочку Данаю ховав у темниці. Але Зевс проник туди у вигляді золотого дощу, і тоді народився Персей, який заснував місто Мікени. За ці вбивства данаїди були покарані в підземному світі: вони повинні були наповнювати водою бездонну посудину і в такий спосіб виконувати в жіночому варіанті працю Сізіфа.

Що можна зрозуміти з цієї похмурої фантастики? Мабуть те, що були конфлікти жителів узбережжя, яких єгиптяни називали дануна, з Єгиптом, що занепад могутності Єгипту в XVI ст. до н. е. й одночасна поява в Мікенах великої кількості скарбів пов'язані між собою. А також те, що греки дуже докладно у своїх міфах творили собі минуле. Міфи передавалися, модифікувалися, потім були відтворені у старогрецьких трагедіях. На ранніх етапах старогрецької цивілізації міфологічний світогляд був панівним, і в цьому греки-ахейці не відрізнялися від сусідів.

У XII—XI ст. до н. е. ахейців з їхніми бронзовими мечами перемогли нові грецькі племена із залізною зброєю. їх називали дорійцями, а самі вони вважали себе потомками Геракла. Спочатку вони жили на півночі Балканського півострова, але після перемоги над ахейцями розселилися на півдні (за винятком Аттики, що була заселена іонійськими племенами; з часом вона відіграла видатну роль у культурі Греції), захопили Кіклади, Крит, Малу Азію (півострів Галікарнас). Прибулі дорійці розселялися невеликими родовими групами на чолі з виборними ватажками-басилевсами. Якщо роди об'єднувалися, то утворювалися фратрії. Ще більшим об'єднанням було плем'я — філа, на чолі якого стояли філо-басилевси, що мали спадкову владу.

Протягом XII—VIII ст. до н. е. відбувся перехід від родового ладу до державної організації полісного типу. Цей процес відповідав внутрішньому розшаруванню суспільства на багатих і бідних. Це типовий (другий порівняно із захопленням військовополонених) спосіб утворення класового суспільства. Власники земельних володінь (аристократи) відділялися від колективної родової власності й намагалися обмежити владу філобасилевсів, правити разом із ними. В Афінах басилевсові мали допомагати спочатку верховний воєначальник — полемарх, потім регент — архонт і, нарешті, шестеро суддів — фесмофетів. Пізніше владу спадкоємного царя взагалі було замінено на владу виборної посадової особи, яка мала подвійний титул — архонт-басилевс.

Основною формою політичної організації греків стали міста-держа-ви (поліси), якими управляли аристократи. Центром держави було місто, що утворювалося внаслідок злиття кількох сіл (Афіни — з 12 сіл, а Спарта — з 5). Існували також і старі філи. Так, у Спарті було три дорійські філи, в Афінах — чотири іонійські.

Крім державності й міст греки мали й таку важливу складову цивілізації, як писемність, причому принципово нового типу, оскільки опанувати її міг кожен.

Приблизно в IX ст. до н. е. греки запозичили у фінікійців алфавітне письмо та зразу ж удосконалили його. Фінікійський алфавіт був консонантним, тобто не мав знаків для голосних звуків. Греки ввели їх, використавши зайві фінікійські букви "алеф" і "хе" для позначення голосних звуків. Так виникли грецькі "альфа" та "епсілон".

Дуже важливим фактором культурного розвитку Греції були ігри, які проводилися в різних точках країни. Спочатку вони були суто аристократичними й давали релігійну санкцію фізичним перевагам — "арете", що забезпечували панування над людьми. З цієї причини напіввільне населення, іноземці, жінки та раби не могли брати участі в іграх.

Найстарішими й найважливішими були ігри, організовані вперше в 776 р. до н. е. на честь Зевса Олімпійського. Відтоді вони повторювалися кожні чотири роки. Пізніше до Олімпійських додалися Піфійські ігри в Дельфах, Істамійські — на честь бога Посейдона на Коринфському перешийку — та Німейські. Учасники змагань виступали голими, і прекрасне оголене тіло молодого атлета стало з того часу одним із найпоширеніших мотивів старогрецького мистецтва.

І нарешті, найважливішим чинником розвитку культури Стародавньої Греції був той, з якого ми починали розгляд цього питання, — поєднання землеробства з мореплавством. Ця технологічна підсистема грецької культури відрізнялася від землеробської основи інших тогочасних цивілізацій, які ми вже розглянули раніше.

Якщо в традиційних культурах Сходу землеробством займалося не менше 80 % населення, а решта могла спеціалізуватися на різних ремеслах, передаючи новим поколінням інформацію за допомогою професійно-іменного соціокоду, то в Греції все було інакше. Землеробство розвивалося головним чином на островах Егейського моря, яких було понад 2500; з кожного острова можна було бачити який-небудь інший. Винахід багатовесельного корабля, який за своєю військовою потужністю був співмірний з островом, позбавив землеробів безпеки, а суспільство — можливості професійної спеціалізації. Тепер усі сили було спрямовано на захист землеробства, а спеціалізація обмежувалася військовою й чиновницькою. Суспільство повинно було припинити розвиток або знайти вихід. Вихід було знайдено в поєднанні професій, у переході від професійних навичок до особистих. Наприклад, Одіссей змушений був теслярувати (сам будував будинок і ліжко із секретом), бути землеробом, скотарем, воїном, царем, піратом й навігатором.

Ці різноманітні функції можуть бути засвоєні кожною людиною лише тоді, коли будуть виражені у вигляді загальних і зрозумілих (усім доступних) правил. Греки запровадили поняття "номос" для позначення закону, правила на відміну від "фюзіса" (природи) і "теміса" — закону, встановленого богами. Вони дійшли розуміння того, що кожен народ живе за своїми правилами, які можуть бути зовсім несхожими, але мають у своїй основі певні геометричні пропорції, що забезпечують рівновагу, не дозволяють одному елементові світу владувати над іншим. Дискусія на майдані (ахорі) виявляла прийнятний для всіх варіант співвідношення інтересів.

Крім геометрії та демократії греки мали й суто технологічні підстави для орієнтації на спільні для всіх вироблені людьми правила. Функція управління на багатовесельному кораблі потребувала формулювання команд, які один подає, а інші мають розуміти. Вироблення таких команд передбачало детальний аналіз процесу веслування в різних умовах, вибракування невдалих команд, розподіл команд на елементарні складові. Так греки розробили принцип універсалізації спрощених навичок, який стане в майбутньому основою мануфактурного та конвеєрного виробництва. А за умов Греції цей принцип у поєднанні з орієнтацією на "номос" призвів до створення універсально-понятійного соціокоду — принципово нового способу організації й передачі інформації у вигляді загальнодоступних текстів. Для цього потрібна загальна грамотність (а не тільки писарі). Грецькі найманці, яких запрошували єгипетські фараони для охорони кордонів, уже в VII—VI ст. до н. е. змогли осквернити своїми підписами статую Рамзеса II. Грецька мова стала зразком організації й передачі інформації, а слово (логос) — взірцем порядку. У такому статусі воно ввійшло в християнську релігію ("спочатку був логос, і логос був у Бога, і логос був Бог").

  1   2   3   4   5   6   7



Схожі:

Книга на сайте Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица»
Издание: Стельмах М. Вибрані твори. Передмова М. Ткачука. –К.: Сакцент Плюс, 2005
Книга на сайте Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» "я поспішав до сонячного раю "
Звідки це космічне знання, ця мудрість душі, охопленої передчуттям безкінечного вирію?
Книга на сайте Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица»
Издание: Н. И. Околитенко, Н. Д. Колбун. Вич в свете законов природы: альтернативный взгляд. Киев, 2009, «Літопис-хх»
Книга на сайте Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» Гайдамака
Издание: Валер’ян Пидмогильний. Місто. Роман. Оповідання. –К.: Дніпро, 2004. Стор. 237-250
Книга на сайте Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица»
Спробуємо вийти бодай на одну закономірність, прийнявши тезу про те, що нам допоможе не самобичування, а самоаналіз
Книга на сайте Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» Військовий літун
Издание: Валер’ян Пидмогильний. Місто. Роман. Оповідання. –К.: Дніпро, 2004. Стор. 307-344
Книга на сайте Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» «Третя революція»
Издание: Валер’ян Пидмогильний. Місто. Роман. Оповідання. –К.: Дніпро, 2004. Стор. 353-380
Книга на сайте Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» 'Часть I
Издание: Н. И. Околитенко, Н. Д. Колбун. Вич в свете законов природы: альтернативный взгляд. Киев, 2009, «Літопис-хх»
Книга на сайте Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» ббк 84. 4 Б38 □
Издание: Бедзик Юрій Дмитрович. Гіпсова лялька. Видавнича фірма тов «ЮГ», Київ, 2004, -288 ст
Книга на сайте Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» з книги «Вчора І завтра
Издание: Первомайський Л. С. Твори: в 7-ми т. Т. 1: Поезії./Упоряд. С. Пархомовського; Передм. Л. Новіченка. –К.: Дніпро, 1985. 533...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи