“Правове становище господарських об’єднань” icon

“Правове становище господарських об’єднань”




Назва“Правове становище господарських об’єднань”
Сторінка1/3
Дата конвертації17.05.2013
Розмір0.62 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3
1. /"Правове становище господарських об'єднань.doc“Правове становище господарських об’єднань”


Тема: “Правове становище господарських об’єднань”


З м і с т



  1. Вступна частина

  2. Загальна характеристика організаційно-правових форм

  1. Асоціація

  2. Концерн

  3. Корпорація

  4. Конгломерат

  5. Холдінг

  6. Промислово-фінансова група

  7. Франчайза

  1. Правові аспекти створення, функціонування і ліквідації

господарських об’єднань

  1. Органи управління об’єднання

  2. Відмінність об’єднань підприємств від господарських товариств

  3. Висновки і пропозиції



1. Вступна частина.


З розвитком ринкових відносин в Україні розвиваються і форми підприємницької діяльності. Для того щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції та реалізовувати значні фінансово-промислові проекти підриємствам уже недостатньо функціонування в рамках окремих розрізнених господарських товариств, і тому вони прагнуть об’єднуватись у групи підприємств за галузевим, територіальним чи іншим принципом. Такі об’єднання підприємств в цивільному праві називають господарськими об’єднаннями. Останні мають свої специфічні ознаки, які відрізняють їх від господарських товариств. Чинне законодавство України виділяє чотири основних види об’єднань підприємств, до яких відносяться асоціації. корпорації, консоріуми і концерни.

Необхідність створення в нашій країні об’єднань була визнана ще наприкінці 60-х років. Пізніше були прийняті перші спроби створення виробничих і науково-виробничих об’єднань.

На першому етапі реформи (1992-1993 рр.) було штучно зруйновано багато виробничих і науково-виробничих комплексів, систем, які складалися з технологічно взаємопов’язаних підприємств. Велику роль зіграло надане колективам структурних підрозділів підприємств право приймати рішення про їх перетворення в самостійні акціонерні товариства. Найбільш наглядний результат таких дій - створення на базі “Аерофлоту” бульш ніж 400 самостійних авіакомпаній, з яких тільки 20 життездатні, а інші, маючи на балансі 1 - 3 літаки, не мають можливості нормальної організації польотів. Як слідство - масова неплатоспроможність авіакомпаній, відсутність коштів для ремонту і обновлення техніки, різке зниження безпеки польотів. Для аеропортів - відсутність коштів на забезпечення і профілактику наземного устаткування. Для виробництва - відсутність замовлень на поставку авіаційної техніки. В результаті цього в порівнянні з 1991 р. об’єм перевезень авіаційним транспортом до 1995 р. зменшився вдвоє. З 1992 по 1994 рр. число загиблих на 1 млн. перевезених пасажирів збільшилось майже в 5 разів, знос авіаційної техніки досягнув 70%. Кількість діючих аеропортів знизилася з 1302 в 1991 р. до 875 в 1995 р.

Спроби виділення і перетворення в самостійні підприємства наукових і дослідно-конструкторських підрозділів провідних науково-виробничих комплексів привели їх до руйнування високотехнологічних галузей промисловості, що значно ускладнило умови функціонування наукоємких виробництв.

Починаючи з 1994 р. все більш підприємств мають наміри ввійти в склад великих об’єднань. Такі об’єднання, включаючи в себе промислові підприємства, наукові інститути, торгові фірми, банки, страхові компанії і інші фінансові структури, є своєрідним каркасом економіки провідних індустріальних країн і світового господарства в цілому, основою сучасного промислового виробництва.

В розвинутих країнах такі структури займають головні позиції в більшості галузей економіки. Так основу економіки Японії складають шість провідних фінансово-промислових груп - “Міцубісі”, “Міцуі”, “Сутімото”, “Санва”, “Фує”, “Дай-іте-канге”. Підприємства, які входять в їх склад, забезпчують більше половини загальних продаж в ряді важливіших галузей промисловості. Торгові фірми, які входять у склад цих груп, здійснюють більше половини експортно-імпортних операцій, а їх доля в імпорті окремих, в основному наукоємких товарів, досягає 90%. Комерційні і трастові банки цих груп контролюють близько 40% загального капіталу бвнків, страховим компаніям належить 53-57 % всього страхового капіталу.

Найбільшими з південнокорейських фінансово промислових груп є такі всесвітньо відомі фірми, як “Самсунг”, “Деу”, “Хенує”, “LG”. Починаючи з 1975 р. південнокорейський уряд на базі найбільших ФПГ створив 13 універсальних торгових компаній. Ці компанії стали важливішими експортерами продукціїі підприємницького капіталу, а їх вплив на економічний розвиток Південної Кореї, на динамику її зовнішньоекономічних зв’язків значно збільшився в середені 80-х рр. Вже тоді 11 провідних південнокорейських корпорацій володіли приблизно 40% статутного капіталу п’яти найбільших банків країни. Подібну ситуацію можливо спостерігати і в економіці інших країн - США, Німеччині, Італії, Франції.

Як свідчить світовий досвід, джерело стратегічних переваг для учасників об’єднань - це конкурентні переваги, в значній мірі в сфері технологічного розвитку, забезпечення ресурсами.

В Україні також діяють специфічні фактори, які спонукають підприємства до об’єднання в великі структури:

  • необхідність відновлення зруйнованих виробничо-технологічних зв’язків. Традиційно виробництво високотехнологічної продукції в СРСР було сконцентровано на крупних НВО інтегруючих життевий цикл виробу від конструкторської розробки до його обслуговуваня у покупця. НВО включали у свій склад науково-дослідні оргнізації, конструкторські бюро, дослідні та серійні заводи. Руйнування цих науково-виробничих комплексів значно погіршило умови як наукових і конструкторських організацій, так і виробничих підприємств. Щоб виправити ситуацію, підприємства роблять спроби відновити об’єднання на новій основі чи створити структури, які більше підходять вимогам розвитку виробництва на сучасному етапі.

  • Необхідність структурної перебудови виробництва, яка неможлива без координації діяльності усіх ланок технологічного ланцюга і залучення великих фінансових ресурсів.

  • Лобірування інтересів підприємств. Більш успішно це може бути зроблено не одним підприємством, а їх групою, яка має спільні інтереси.


2. Загальна характеристика організаційно-правових форм.


Об’єднання підприємств здійснюється на добровільних засадах з метою спільної діяльності на основі комерційного розрахунку та самофінансування. Відповідно до ст. 3 Закону “Про підприємства в Україні” підприємці можуть об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. В зв’язку з цим, однією із важливих функцій Антимонопольного комітету України є проведення аналізу діяльності існуючих і створюванних об’єднань підприємств, для виявлення, запобігання, обмеження та недопущення в їх діяльності монополізму.

Об’єднання є юридичними особами і діють на підставі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками.

Підприємства, що входять до складу об’єднань, також зберігають за собою статус юридичної особи і не змінюють форми власності. Об’єднання не відповідають за зобов’язаннями підприємств, що входять до його складу і, навпаки, підприємства - члени об’єднань несуть субсідіарну відповідальність за зобов’язанням останніх, тобто якщо об’єднання не в змозі виконати свої зобов’язання, то ці зобов’язання виконують підприємства засновники. Умови, розміри та порядок такої відповідальності визначаються, як правило, в межах внеску кожного із засновників у статутний фонд, що відображається у засновницьких документах.

Об’єднання виконує тільки ті функції і має тільки ті поноваження, які йому делегували підприємства-учасники.

За учасниками об’єднання зберігається право виходу з його складу із збереженням взаємних зобов’язань і договорів, укладених із іншими підприємствами і організаціями.

Основним принципом у взаємовідносинах між учасникми об’єднання є добровільність при створенні об’эднання. Юридичною формою її виразу є засновницький договір і затверджений всіма членами об’эднання статут.

В ньому, окрім загальних, вміщуються відомості про склад об’єднання, основні цілі його діяльності, органи управління, порядок прийняття ними рішень, в тому числі з питань, рішення, за яких повинні прийматься одноголосно або кваліфікованою більшістю голосів членів об’єднання. Це стосується, перш за все, питань про порядок розподілу майна при ліквідації об’єднання.

Об’эднання створюються для спільного вирішення задач, що стоять перед його учасниками, підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на основі об’єднання зусиль та засобів, організації спільної діяльності, розподілу праці, спеціалізації і кооперації, а також в цілях проведення інших заходів виробничого, комерційного чи природоохоронного характеру.

Об’єднання підприємств в межах делегованих йому повноважень може від свого імені укладати договори, користуватися послугами кредитно-банківських установ, здійснювати експортно-імпортні операції та інші види зовнішньоекономічної діяльності, проводити операції на фондовому ринку.

Об’єднання може створювати підприємства (фірми, центри, виробництва) для надання його учасникам виробничих, транспортних, технологічних, комерційних, проектно-конструкторських, зовнішньо-торгівельних, юридичних, інформаційних, консультативних і інших послуг; організовувати підготовку і підвищення кадрів, прокат обладнання, фірмове обслуговування споживачів продуктів учасників, інші роботи; здійснювати заходи соціального розвитку, поліпшення житлово-побутових умов робітників підприємств і структурних підрозділів, що увійшли в об'єднання.

Об'єднання здійснює право володіння, використання, розпорядження закріпленим за ним майном, до складу якого відноситься також майно, передане об'єднанню підприємствами-засновниками. Майно об'єднання є спільним майном учасників.

До числа основних видів об'єднань підприємств входять: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, холдінги, конгломерати, фінансово-промислові групи, франчайзинг.

Відповідно до чинного законодавства господарські об'єднання поділяються на договірні і статутні. До договірних об'єднань законодавець відносить асоціації та корпорації, а до статутних — консорціуми і концерни.

Першим видом договірного об'єднання є асоціація. Вона створюється учасниками з метою координації їх діяльності, тобто узгодження дій стосовно визначення цін, освоєння ринків збуту, захисту інтересів своїх членів тощо. Координація не вимагає централізації управління підприємствами — членами асоціації. Саме тому правління асоціації не має права втручатись у виробничу та комерційну діяльність своїх членів.

Такі об'єднання підприємств створюються, перш за все, за галузевою, територіальною або іншими ознаками з метою забезпечення спільних інтересів учасників на регіональному, національному або міжнародному ринку. Асоціація представляє інтереси своїх членів у відносинах з державними та недержавними організаціями. Вона розробляє економічні та юридичні прогнози, узагальнює та розповсюджує передовий досвід підприємств, виборює право своїх членів, надає їм інформацію, скликає конференції, веде видавничу діяльність в інтересах асоціації тощо. Але головними в діяльності асоціації є функції виробничого характеру. До числа останніх відносяться функції координації виробничої діяльності між членами асоціації, поглиблення між ними кооперації, науково-технічного співробітництва, здійснення спільних підприємницьких проектів тощо.

Асоціація являє собою "м'яку" форму централізації зусиль її учасників, для неї характерні:

  • менша централізація управлінських зв'язків порівняно з іншими видами об'єднань;

  • можливість одночасно бути членом кількох асоціацій;

  • на відміну від інших видів об'єднань, які мають здебільшого сервісний характер, асоціація централізує лише одну чи декілька із кількох виробничо-господарських та управлінських функцій.

Створюються асоціації суто на добровільних засадах. Засновниками можуть бути підприємства всіх форм власності, які укладають між собою багатосторонній установчий договір, де визначають усі необхідні умови діяльності об'єднання. Юридичною основою створення асоціації є волевиявлення сторін договору.

Другим видом договірного об'єднання закон визначає корпорацію. Особливістю цього виду договірного об'єднання підприємств є побудова діяльності корпорації на повній фінансовій залежності від одного чи кількох її членів. Корпорації є досить розвинутою формою об'єднання, оскільки їх діяльність грунтується на створенні системи управління, що відрізняється тісними фінансовими, організаційними, маркетинговими зв'язками між учасниками, функціонуванням розвитку правлінських структур на рівні об'єднання в цілому.

Порівняно з асоціацією корпорація має більш жорстку організаційну структуру і являє собою договірне об'єднання, яке створюється підприємствами будь-яких форм власності на основі поєднання їх спільних виробничих, наукових та комерційних інтересів та централізованого управління діяльністю членів об'єднання. Для централізації управління члени корпорації делегують правлінню частину своїх повноважень. В корпорації, так само як і в асоціації, зберігається принцип добровільного членства. Звідси випливає те, що юридичною основою створення договірного об'єднання є волевиявлення сторін договору. Основним принципом у правовому становищі договірних об'єднань, який відрізняє їх від статутних являється принцип добровільного членства. Підприємства, які добровільно входять до складу господарського об'єднання, так само мають і право добровільного виходу з нього, але за загальним правом у випадках виходу зберігають силу взаємні зобов'язання і договори, укладені підприємствами з об'єднанням і між собою.

Тепер розглянемо статутні об'єднання. На відміну від договірних статутні об'єднання не мають установчих договорів і діють на підставі статуту. Це пов’язане з тим, що юридичною основою цих об'єднань є не волевиявлення сторін, а фінансова або адміністративна залежність членів об'єднання від одного або групи підприємств. Основним видом статутного об'єднання підприємств є концерн. Утворення концернів значною мірою викликане необхідністю переміщення капіталу з менш перспективних галузей промисловості в більш перспективні, а також для реалізації значних фінансових проектів.

Ст. 3 Закону “Про підприємства в Україні” визначає концерн як статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств. Першою характерною ознакою концернів є те, що їх зановниками є власники або уповноважені ними органи, а не самі підприємства. Наприклад, концерни загальнодержавної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються рішенням Кабінету Міністрів України, Склад членів і статути цих об'єднань затверджують відповідні галузеві міністерства.

Територіальні статутні об'єднання комунальної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються відповідними радами народних депутатів. За таким же принципом створюються концерни, які об'єднують підприємства, засновані на залученні приват­ного капіталу. Підставою для об'єднання підприємств саме на основі статуту, а не установчого договору є повна фінансова залежність підприємств-членів концерну від одного або групи підприємств.

На сучасному етапі розвитку економічних відносин концерни здійснюють значний вплив і на розвиток економіки високорозвинених країн Північної Америки і Західної Європи. Під словом “концерн” тут розуміють об'єднання групи підприємств (дочірніх фірм) навколо одного підприємства (материнської компанії), яка володіє контрольним пакетом акцій цих підприємств .

Другою ознакою концернів є те, що вони діють на підставі статутів, затверджених власниками або уповноваженими ними органами, і не мають установчих договорів. Отже, предмет і цілі їх діяльності визначають власники або уповноважені ними органи, а не самі члени об'єднань.

Особливістю правового становища статутних об'єднань є обмежене право виходу з них підприємств-членів. Підприємства мають право вийти із статутного об'єднання тільки за згодою засновника (власника або уповноваженого органу).

Ще однією характерною рисою є те, що фінансова залежність породжує адміністративну. Тобто підприємство-засновник стає вищестоящим органом щодо підприємств-членів об'єднання, а оскільки до складу концерну часто входять підприємства з різними сферами діяльності, то успішно концерн функціонуватиме лише тоді, коли буде забезпечено постійний потік інформації від дочірніх фірм до материнської компанії.

Таким чином, об'єднання капіталу і зосередження адміністративних функцій в руках центрального органу управління надасть змогу більш ефективно реалізовувати значні фінансові проекти і оперативно реагувати на зміну ринкової кон'юнктури.

На відміну від асоціацій і консорціумів учасники концерну не мають права бути одночасно учасниками інших об'єднань без згоди концерну, у відповідності із засновницькими документами можуть нести субсидіарну юридичну відповідальність за зобов'язаннями концерну, в свою чергу концерн може відповідати за зобов'язаннями учасників.

Тепер розглянемо консорціум як один із видів статутних об'єднань. Законодавець визначає консорціум як тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення статутної мети. Як правило, консорціуми створюються для реалізації певних фінансово-промислових проектів, коли проект перевищує фінансові можливості одного банку. Створюються консорціуми на строк виконання проектів, замовлень. Після досягнення поставленої мети вони або ліквідуються, або реорганізуються в постійні господарські об'єднання.

В консорціум можуть об'єднуватись також промислові підприємства без безпосередньої участі банківського капіталу, які разом створюють достатні фінансові можливості для реалізації проекту. Підприємства можуть зберігати відомчу належність.

Консорціум грунтує свою господарську діяльність на засадах розпорядження і використання майна, яке виділяють його засновники у вигляді паїв, централізованих засобів, що виділяє держава на реалізацію відповідних цільових програм, а також інших ресурсів, в тому числі позиково-фінансових засобів.

Розподіл обов'язків між учасниками консорціуму базується на спеціалізації по принципу найбільшої компетенції, надбання найбільшого підприємницького досвіду у вирішенні проблем певних сегментів програми чи проекту. Діяльність консорціуму охоплює, як правило, стикові проблеми кількох галузей чи відомств. Учасники консорціуму можуть бути членами кількох консорціумів одночасно.

Консорціуму делегується право представляти інтереси своїх учасників в державних органах, для чого в його структурі управління створюються відповідні функціональні органи.

За своїми зобов'язаннями консорціум несе солідарну майнову відповідальність перед кредиторами.

Що стосується створення консорціуму на основі статуту, то в даному випадку є певні труднощі в усвідомленні логіки законодавця, який визначив консорціум саме як ста­тутне об'єднання.

Незрозуміле чому тимчасове об'єднання підприємств має створюватись на основі статуту, а не установчого договору, адже тимчасово об'єднуватись для досягнення певної мети можуть і абсолютно незалежні одне від одного підприємства і таке об'єднання породжує між ними договірні відносини. В чинному законодавстві України існує договір про спільну діяльність, згідно з яким підприємства об'єднуються для досягнення певних цілей і який має схожу з консорціумом юридичну природу. В законодавстві Російської Федерації, ФРН, Франції та інших зарубіжних країн створення і функціонування консорціумів також носить договірний характер. І тому, на мій погляд, консорціум, як тимчасове об'єднання підприємств, повинен створюватись і функціонувати на основі установчого договору, а не статуту.

Конгломерат — статутне об'єднання підприємств, які здійснюють спільну діяльність на основі добровільної централізації функцій виробництва, науково-технічної, інвестиційної, фінансової діяльності, а також для організації комерційного обслуговування. Конгломерат схожий з вертикальним концерном і утворюється із підприємств, технологічно взаємозв'язаних процесом виробництва. Основною відмінністю конгломерату від концерну є те, що його учасники користуються широкою економічною автономією: ця форма об'єднання дозволяє учасникам більший маневр щодо своїх капіталів, можливість інвестування його в багтообіцяючий проект без отримання згоди на це інших учасників конгломерату.

Холдінг - холдінгове добровільне об’єднання підприємств з метою управління іншими компаніями задопомогою володіння контрольними пакетами їх акцій. Розрізняють два види холдінгу - чистий холдінг, який утворюється спеціально для виконання зазначеної вище функції, а також змішаний холдінг, який поряд з управлінням за допомогою контрольних пакетів акцій здійснює також підприємницьку діяльність в промисловості, кредитно-банківській, торгівельній, транспортній та інших сферах. Функції холдінгу фактично здійснює будь-яка велика компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній.

Холдінги мають різноорганізаційну форму - господарського товариства, одноосібного, державного підприємства. Як правило, учасники холдінгу мають досить широку економічну незалежність в оперативно-господарській діяльності.

Промислово-фінансова група (ПФГ) - об’єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи і організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

Характерні риси:

  • господарська організація корпоративного типу;

  • добровільність створення, але на підставі рішення Уряду України;

  • вимоги до учасників — наявність статусу юридичної особи;

  • належність ПФГ до господарських організацій, які здійснюють управління діяльністю (координацію діяльності) їх учасників і є вторинними структурами;

  • відсутність (як основної) мети отримання прибутку;

  • різний склад учасників (підприємства та інші господарські організації певної або різних галузей народного господарства);

  • тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність погодження питання створення ПФГ з Антимонопольним комітетом та здійснення цим органом контролю за діяльністю ПФГ;

  • відсутність статусу юридичної особи;

  • мета створення — реалізація державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництво кінцевої продукції;

  • заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг;

  • обов'язкова участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного банку в ПФГ;

  • наявність певних умов для створення ПФГ:

а) мети створення;

б) укладення між майбутніми учасниками ПФГ генеральної угоди про сумісну діяльність;

в) подання уповноваженої особи ініціатора (ініціаторів) створення ПФГ передбаченого законом пакету документів і узгодження питання створення ПФГ з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна, Антимонопольним комітетом тощо);

г) мінімального розміру розрахункового обсягу реалізації кінцевої продукції ПФГ, еквівалентного сумі в 100 млн дол. США, починаючи з другого року після створення ПФГ;

  • тимчасовість діяльності ПФГ (створення на певний строк);

  • обов'язковість укладення генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та іншими учасниками ПФГ, що регулює відносини між ними (всередині ПФГ);

  • відсутність спеціально створених органів управління, функції яких, у тому числі і здійснення представництва ПФГ у відносинах з третіми особами, покладається на головне підприємство, до якого закон встановлює певні вимоги (виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплата податків в Україні і обмеження/заборона для певних категорій господарських організацій (торговельних підприємств, підприємств в сфері громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бути головним підприємством ПФГ;

  • особливий порядок реєстрації для ПФГ, який здійснюється Мінекономіки;

  • вихід головного підприємства або іншого учасника ПФГ, що здійснюється прийняттям постанови Кабінету Міністрів і обов'язково тягне за собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Мінекономіки;

  • діють на підставі Закону України “Про промислово-фінансові групи в Україні”, постанови Кабінету Міністрів України про створення відповідної ПФГ, генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та іншими учасниками ПФГ.

Порівняльна характеристика правового становища господарського об'єднання відповідно до ст. 3 Закону України “Про підприємства в Україні” і промислово-фінансової групи згідно із Законом України “Про промислово-фінансові групи в Україні”

Спільні риси:

господарські організації корпоративного типу;

добровільність створення;

вимоги до учасників — наявність статусу юридичної особи;

належність до організацій, які здійснюють управління діяльністю (координацію діяльності) їх учасників і є вторинними структурами;

відсутність мети отримання прибутку;

мета створення — координація діяльності учасників і об'єднання їх зусиль для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення спільних соціальних та економічних результатів);

різний склад учасників (підприємства та інші господарські організації певної або різних галузей народного господарства);

тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди Антимонопольного комітету на створення господарського об'єднання і ПФГ та здійснення цим органом контролю за їх діяльністю.

Відмінні риси:

наявність у господарського об'єднання статусу юридичної особи і відсутність такого статусу у ПФГ;

наявність у ПФГ мети реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництва кінцевої продукції, що необов'язково для добровільних господарських об'єднань;

заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обсуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг (щодо господарського об'єднання закон таких обмежень не встанолює);

обов'язкова участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного банку в ПФГ (щодо господарського об'єднання таких обмежень і вимог не встановлюється);

наявність певних (непритаманних господарському об'єднанню) умов створення ПФГ:

а) мети реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництва кінцевої продукції;

б) укладення між майбутніми учасниками ПФГ генеральної угоди про сумісну діяльність;

в) подання уповноваженою особою ініціатора (ініціаторів) створення ПФГ передбаченого законом пакету документів і узгодження питання створення ПФГ з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна, Антимонопольним комітетом тощо);

г) мінімального розміру розрахункового обсягу реалізації кінцевої продукції ПФГ, еквівалентного сумі в 100 млн дол. США, починаючи з другого року після створення ПФГ;

тимчасовість діяльності ПФГ, в той час як господарські об'єднання можуть створюватися як на певний строк, так і без визначення терміну діяльності;

обов'язковість укладення генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та іншими учасниками ПФГ;

що регулює відносини між ними; в частині господарського об'єднання (концерні, консорціумі) таку функцію (нарівні з іншими) виконує статут, а в інших (асоціації, корпорації) — договір;

створення господарського об'єднання на добровільних засадах за рішенням самих учасників, а ПФГ — за рішенням Уряду України;

ґрунтовне регулювання на законодавчому рівні порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації ПФГ на відміну від господарського об'єднання, внутрішня організація яких, порядок управління, представництва тощо визначаються самими учасниками в установчих документах;

здійснення представництва ПФГ його головним підприємством, а об'єднанням чи його головним підприємством, чи створеним учасниками виконавчим органом господарського об'єднання (ці питання регулюються установчими документами господарського об'єднання);

встановлення законом до головного підприємства ПФГ певних вимог: виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплати податків в Україні і обмеження/заборона для певних категорій господарських організацій (торговельних підприємств, підприємств у сфері громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бути головним підприємством ПФГ, у той час як питання представництва господарського об'єднання вирішуються на локальному рівні (тобто самими учасниками господарського об'єднання);

особливий порядок реєстрації для ПФГ, який здійснюється Мінекономіки; господарське об'єднання реєструються в загальному для всіх суб'єктів підприємницької діяльності порядку;

здійснення виходу головного підприєм­ства або іншого учасника ПФГ прийняттям постанови Кабінету Міністрів України, а вихід учасника з господарського об'єднання — внесенням відповід­них змін до установчих документів і відо­мостей державної реєстрації;

вихід або виключення з ПФГ головного підприємства обов'язково тягне за собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Міністерстві економіки; у разі виходу або виключення одного з учасників (у тому числі і головного підприємства) з господарського об'єднання необхідно внести відповідні зміни до установчих документів і до відомостей державної реєстрації господарського об'єднання;

Господарські об'єднання можуть створюватися за галузевою, територіальною ознаками, або залежно від ступеня централізації функцій управління діяльністю їх учасників (асоціації, корпорації, концерни) та за іншими ознаками; для ПФГ такого розмаїття форм і видів закон не передбачає;

Господарські об'єднання діють на підставі договору та/або статуту і відповідно до положень ст.3 Закону України “Про підприємства в Україні”, а ПФГ — на підставі Закону України “Про промислово-фінансові групи в Україні”, постанови Кабінету Міністрів України про створення ПФГ, генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та іншими учасниками ПФГ.

Франчайзинг. На сучасному етапі розвитку України франчайзинг є тією формою організації бізнесу, виробленою світовою практикою, яка в комплексі з іншими ринковими структурами могла б стимулювати антикризові процеси та сприяти відродженню вітчизняної економіки.

Слово франчаизинг походить від французького franchir, яке означає “звільняти”; у англійському варіанті franchising — це право, привілегія.

Зміст франчайзингу зводиться до наступного:

головна компанія (франчайзер) надає індивідуальному підприємцю (франчайзі) або групі підприємців ліцензію (франшизу) на виробництво продукції, торгівлю товарами або надання послуг під торговельною маркою даної компанії на обмеженій території, на термін і умовах, які визначені договором. Таким чином франчайзі отримує готове підприємство. І саме в цьому головна привабливість франчайзингу. Франчайзі не потрібно створювати підприємство крок за кроком, як повинен це робити підприємець, який починає все з нуля. Навпаки, підприємство франчайзі виникає за ніч. І, ймовірно, воно буде копією усіх підприємств у франшизній системі. За фіксовану плату франчайзі отримує кваліфіковану допомогу, яка б у противному випадку була б значно дорожчою для його окремого підприємства. У сутності, франчайзинг процвітає тому, що поєднує стимул до власності малим підприємством з управлінською майстерністю великого бізнесу.

Структуру франчайзингової системи можна розглянути та проаналізувати за допомогою мал. 1.

Перевагою для починаючого підприємця є те, що приналежність до єдиної франчайзингової системи і використання торговельної марки значно знижує ризики.

Постійна підтримка і контроль з боку франчайзера дає можливість власникам франшиз навчитися ефективним методам управління бізнесом, підвищити свій професіоналізм і компетентність. Проте, їх підприємницька ініціатива обмежена: крім того, що франчайзер втручається у всі сфери діяльності підприємства, він може приймати важливі рішення, не враховуючи думки окремих франчайзі. Та все ж франчайзі має справу з перевіреним бізнесом; послуги франчайзера конкурентоспроможні, а товари надійні. І ті, і інші стандартизовані, і турбота про подальше удосконалення якості повністю лежить на франчайзері. Відповідно, ініціатива власника франшизи по оновленню і розширенню асортименту і специфікацій обмежена цими стандартами. Безперебійне постачання продукції, сировини і матеріалів, які повністю забезпечують потреби підприємства, безперечно, позитивний фактор. Але у деяких випадках асортимент чітко регламентований умовами договору, і франчайзі не має права його порушувати, продаючи інші товари або послуги,




оскільки може скласти конкуренцію товарам франчайзера. До того ж обсяги продажу, можна вважати, нав'язуються власнику франшизи у відповідності з політикою маркетингу компанії-франчайзера і дуже часто не відповідають планам і можливостям франчайзі.

Франчайзі контролює визначений район; він має гарантію від вторгнення франшиз-конкурентів і, так би мовити, стає монополістом. Проте, і ріст його бізнесу обмежений територією, яка закріплена за ним згідно договору. Франчайзер повністю відповідає за маркетинг продукції та послуг, включаючи організацію рекламний компаній; витрати франчайзі на рекламні заходи в основному полягають у незначних відрахуваннях в централізований рекламний фонд франчайзингової системи. Проте, напрямок і цілі реклами визначає також франчайзер, а кошти на неї франчайзі відраховує незалежно від фактичної віддачі, яку отримує власник фраишизи від рекламної кампанії. В цілому, франчайзі може розраховувати на різноманітні фінансові пільги, як при купівлі самої франшизи, так і під час розрахунків за постачання, але постійні відрахування франчайзеру згідно договору франчайзинга можуть значно знижувати загальний дохід власника франшизи.

Практика франчайзингу в зарубіжних країнах продемонструвала, що франчайзі, знаходячись безпосередньо біля споживача, більш чутливо вловлюють його настрої, коливання попиту і умови конкуренції. Для франчайзера вони можуть стати продуктивним джерелом новаторських ідей та вдалим випробувальним стартом для апробацій нових товарів та послуг. Як власник підприємства франчайзі ефективніше і надійніше найманого керівника або службовця. З іншого боку, як самостійний підприємець, він гостріше усвідомлює свою залежність від франчайзера і прагне її позбавитись. Для власника франчайзингової системи — це потенційна загроза. Вихід окремого франчайзі з франчайзингової мережі відразу ж складає конкуренцію на визначеному сегменті ринку,а його банкрутство підриває репутацію франчайзера, навіть якщо його безпосередньої вини у провалі: немає.

Отже, франчайзинг — явище специфічне. Особливість цієї форми підприємництва у тому, що підприємства, які працюють у системі франчайзингу, не дивлячись на юридичну самостійність, є по суті своїй частиною єдиної системи. Таким чином, франчайзинг, з одного боку, допомагає уникнути цілий ряд перешкод, пов'язаних з функціонуванням незалежного малого бізнесу, а з іншого боку, породжує проблеми, які притаманні будь-якій корпоративній структурі.

Розвиток франчайзингу в Україні буде сприяти рішенню багатьох проблем формування малого підприємництва. В тому числі, по-перше, притягнення до бізнесу великого кола осіб, які не можуть прийняти рішення займатися бізнесом без підтримки та навчання. По-друге, освоєння малим бізнесом нових технологій, розширення сфер діяльності малих підприємств. По-третє, підвищення якісного рівня підготовки кадрів для вітчизняного малого підприємництва.

На вітчизняному ринку перспективним є розвиток та створення франчайзингових систем у таких сферах діяльності, як: підприємства споживання, будівництво, послуги по працевлаштуванню, побутове обслуговування населення, обслуговування автотранспорту, готельне господарство тощо.

3. Правові аспекти створення, функціонування і ліквідації

господарських об’єднань.


Спостерігаючи за темпами розвитку підприємницької діяльності в Україні можна зробити висновок, що розвиток законодавства значно відстає від вимог сучасного економічного життя країни. Саме тому при державній реєстрації господарських об'єднань дуже часто виникають спірні питання між підприємцями і чиновниками. Також чимало непорозумінь виникає вже після державної реєстрації об'єднань підприємств між самими їх членами.

Така ситуація перш за все викликана тим, що закон недостатньо регламентує порядок створення і функціонування господарських об'єднань, а тривале панування у нашій країні адміністративно-командної системи регулювання економічних відносин призвело до відсутності практичного досвіду в створенні і діяльності недержавних суб'єктів підприємницької діяльності.

Щодо створення і функціонування господарських товариств, то, на відміну від господарських об'єднань, тут ситуація значно краща. Ми маємо, Закон “Про господарські товариства”, який детально регламентує порядок створення і діяльності цих товариств. Що стосується господарських об'єднань, то законодавець лише в загальних рисах в ст. 3 Закону “Про підприємства в Україні” визначає поняття господарського об'єднання та його основні ознаки.

В Україні функціонує багато господарськиї об’єднань. Крім того, почався процес створення холдінгових компаній та промислово-фінансових груп. Збільшення кількості господарських об’єднань в різних галузях економіки обумовлено законодавчим закріпленням права на їх створення. Так, Законом України “Про підприємства в Україні” обумовлена можливість об’єднання підприємств в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та інщі об’єднання, Закон України “Про власність” визначає правовий режим майна, переданого учасниками об’єднанню, а самі господарські об’єднання віднесені до числа суб’єктів колективної власності.

Однак аналіз нормативно-правової бази України показує, що створене на протязі останніх років законодавство, яке регламентує підприємницьку діяльність, направлено на врегулювання питань функціонування окремого підприємства як основної ланки економіки. Разом з тим, недостатньо уваги приділяється регламентації діяльності об’єднань підприємств. Так, ст.3 Закону України “Про підприємства в Україні” закріплює тільки право підприємств об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, а механізм регулювання їх функціонування відсутній. В зв’язку з цим доцільно в законодавчому порядку визначити норми, які регулюють такі питання:

1. Умови створення об’єднань підприємств.

2. Правовий статус і порядок створення окремих підрозділів.

3. Порядок формування і використання майна, його правовий режим.

4. Загальні принципи управління об’єднанням.

5. Принципи розподілення фінансових результатів діяльності.

6. Правові і економічні аспекти здійснення господарської діяльності.

7. Права і обов’язки учасників об’єднання.

8. Порядок обліку і надання звітності групи підприємств, які входять до складу об’єднання та інше.

Відповідно, створення відокремлених підрозділів на практиці веде до виникнення проблем із-за відсутності їх чіткої регламентації в законодавчих актах України. Так, в нині діючому Цивільному кодексі України, а також в Законах України “Про господарські товариства” (ст.9), “Про підприємства в Україні” (ст.7) міститься лише положення про право підприємства створювати дочірні підприємства, а також філіали, представництва при відсутності визначення цих господарських суб’єктів, їх правового статусу, порядку створення і функціонування. Досвід інших країн показує, що подібні питання закріплені в спеціальних законодавчих актах, в Німеччині - в Акціонерному законі, у Франції - в Законі про торгові товариства, в Великобританії - в Законі про компанії, в Росії - в Цивільному кодексі і Законі “Про акціонерні товариства”. В Україні ці положення доцільно закріпити в спеціальному законодавчому акті, який буде регулювати діяльність об’єднань.

Процеси акціоннування державних підприємств і розвиток фондового ринку сформували економічну базу для створення в нашій країні холдінгових компаній. Основною метою їх створення в Україні є прагнення зберегти великі підприємства в умовах економічної кризи. Вони сприяють зміцненню коопераційних зв’язків, залученню нових інвестицій, збільшенню конкурентноспроможності багатьох видів вітчизняної продукції.

Сутність холдінга і його цілі створення пов’язані з формуванням відносин майнової підлеглості між самостійними економічними одиницями способом дроблення їх власності. Це дозволяє холдінговій компанії здійснювати контроль за ефективністю функціонування акціонерного капіталу дочірнього підприємства.

Розвиток такої форми об’єднання в Україні стримується недосконалістю нормативно-правової бази, кризовими явищами в економіці, недостатністю досвіду холдінгових компаній в процесі приватизації, тим що не розроблені принципи функціонування господарськиї суб’єктів, які входять до складу об’єднання.

На сьогоднішній день єдиним документом, безпосередньо регулюючим холдінгові відношення, є Положення про холдінгові компанії, які створюються в процесі корпоратизації і приватизації. Ним визначено, що холдінгова компанія - це господарюючий суб’єкт, який володіє контрольними пакетами акцій інших (одного чи більше) господарюючих суб’єктів. Суб’єкт, контрольним пакетом якого володіє холдінгова компанія, є дочірнім підприємством. Засновниками холдінгової компанії можуть виступати підприємство чи орган, якому доручено здійснювати управління державним майном.

Холдінгові компанії створюються шляхом поглинання одного господарюючого суб’єкта іншим в процесі приватизації. З метою запобігання монополізму Антимонопольним комітетом України був прийнятий ряд нормативних актів, які зазначають основні вимоги до створення холдінгових компаній і об’єднань взагалі.

Чинне законодавство України, зокрема частина 2 ст. 8 Закону України “Про підприємництво” , пункт 1. ст.3. і пункт 1 ст.5 Закону України “ Про підприємства в Україні” та частина 2 ст. 4 Закону України “Про господарські товариства” передбачають необхідність погодження у ряді випадків рішення про створення, реорганізацію суб’єктів підприємницької діяльності з Антимонопольним комітетом України. Такі випадки передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.94 р. За № 765 “Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків”, а щодо господарських товариств - Положенням про холдінгові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, затвердженим Указом Президента України від 11.05.94 р. За № 224.

Рішення про створення об’єднання потребує згоди Антимонопольного комітету України в усіх випадках.

Порядок розгляду заяв на одержання згоди визначається нормативними актами Антимонопольного комітету України.

У разі відмови Антимонопольного комітету України у наданні згоди на створення, реорганізацію суб’єкта підприємницької діяльності засновники останнього, які є юридичною особою, вправі звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання недійсним відповідного рішення (розпорядження) Антимонопольного комітету України.

В Положенні про холдінгові компанії, які створюються в процесі приватизації і корпоратизації, розглядаються питання, які пов’язані з обмеженнями на створення і діяльність холдінгової компанії. Створення холдінгової компанії не допускається, якщо це призводить до монополізації тих чи інших видів продукції (робіт, послуг) чи її частина на відповідному загальнодержавному чи регіональному ринку перевищує 35 %.

Так, в п. 19 Положення вказується, що створення холдінгової компанії в процесі приватизації і корпоратизації не допускається в таких галузях:

  • торгівля товарами широкого вжитку і продукцією виробничо-технічного призначення;

  • виробництві і переробці сільськогосподарської продукції;

  • громадському харчуванні і побутовому обслуговуванні населення;

  • автомобільному транспорті (крім товариств, які виконують переважно міжнародні перевезення).

Ці обмеження повинні бути переглянуті. Відомо, що холдінгові компанії є стійкими ринковими утвореннями і володіють більшою інвестиційною можливістю. В зв’язку з цим доцільно створювати такі компанії в сфері переробки сільськогосподарської продукції, тому що підприємства цієї галузі потребують значних інвестицій.

Крім того, в законодавстві про холдінгові компанії потрібно деталізувати права і обов’язки власників і органів управління, зокрема необхідно виділити такі аспекти:

  • як підпорядковується власнику директор підприємства, а також ступінь відповідальності за невиконання накладених на нього обов’язків;

  • в яких випадках настає право контролю над дочірніми підприємствами і чим воно обумовлено;

  • необхідність і правомірність вчинення головним підприємством внутрішнього аудиту в дочірніх підприємствах та інші питання.

Порядок ліквідіції об’єднання заснований на загальних вимогах цивільного законодавства відповідно до ліквідації юридичних осіб - підприємств. Правовий режим майна об’єднання, що ліквідується, визначається статутом об’єднання. Якщо в установчих документах це питання не врегульоване, то діє загальний порядок задоволення майнових прав та інтересів суб’єктів загальної долевої (спільної) власності.

Ліквідація об’єднання здійснюється:

  • по спільному рішенню засновників при втраті його учасниками зацікавленості в продовженні спільної діяльності та іншим підставам, які передбачені в установчих документах;

  • при зменшенні кількості учасників до одного;

  • по рішенню суду, який визнав недійсність установчих актів про створення об’єднання.

  • при банкрутстві об’єднання;

  • по іншим підставам, які обумовленні в чинному законодавстві України.

Ліквідація ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінету Міністрів України у випадках:

  • у зв’язку з закінченням затвердженого терміну її діяльності;

  • у зв’язку з неможливістю реорганізації ПФГ;

  • за ініціативою учасників ПФГ.

В таблиці 1 зведені нормативно-правові акти регулювання діяльності об’єднаннь підприємств в Україні.

Таким чином, в Україні існує система багатосуб’єктних об’єднань. Сьогодні ці структури взагалі вирішують проблеми, які виникають в наслідок недосконалого законодавства. В перспективі при формуванні досконалого і стабільного законодавства створення об’єднань повинно забезпечити рішення проблеми інтеграції не тільки управління, але і капіталу, що внутрішне припритаманне таким структурам і є головною складовою їх ефективної і стабільної діяльності на ринку.

Таблиця 1


Законодавче регулювання діяльності об’єднань

підприємств в Україні



Нормативно-правовий акт

Правовий статус

Порядок створення (функціо-нування)

Діяль-ність

Об’єкти права власності, правовий режим

Реоргані-зація

Умови виходу з об’єднан-ня

Облік і звітність

Цивільний кодекс України


+













Закони України:























про власність








+







про підпрємництво




+











про підприємства в Україні


+

+

+



+

+

+

про господарські товариства




+











про промислово-фінансові групи


+

+

+



+

+

+

Положення про холдінгові компанії, що створюються в процесі корпоратизації і приватизації



+

+



+






4.Органи управління об’єднання.

  1   2   3



Схожі:

“Правове становище господарських об’єднань” icon“Правове становище господарських об’єднань”
Останні мають свої специфічні ознаки, які відрізняють їх від господарських товариств. Чинне законодавство України виділяє чотири...
“Правове становище господарських об’єднань” iconЗавдання для самостійної роботи з „основ римського приватного права”
Правове становище римських громадян, латинів і перегринів, правове становище рабів, вільновідпущеників і колонів
“Правове становище господарських об’єднань” iconРелігійні організації
На відміну від правового регулювання об'єднань громадян основним законодавчим актом, який визначає правове становище релігійних організацій,...
“Правове становище господарських об’єднань” iconТема Правове становище особи в Римській державі

“Правове становище господарських об’єднань” iconМіністерство освіти І науки україни дніпропетровський національний університет
Процесуально-правове становище адвоката при веденні цивільних справ у суді першої інстанції
“Правове становище господарських об’єднань” iconТема: сполучені штати європи
Група №1 – Дослідження: Внунтрішнє політико-правове становище: питання гегемонії Німеччини, Франції; лоббізм в єс; новий правовий...
“Правове становище господарських об’єднань” iconДокументи
1. /Гайворонський - Правове регулювання господарських в_дносин за участю промислових п_дприємств,...
“Правове становище господарських об’єднань” icon2. Правове становище Антимонопольного комітету Контроль за концентрацією суб'єктів господарювання
Законодавство про захист економічної конкуренції. Види порушень законодавства про економічну конкуренцію
“Правове становище господарських об’єднань” iconТема Загальні засади правового регулювання господарських відносин (7,5 год.)
Поняття, ознаки господарських відносин. Особливості господарсько-виробничих, організаційно-господарських та внутрішньогосподарських...
“Правове становище господарських об’єднань” iconПравове регулювання діяльності адвокатури
Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами України і стату­тами адвокатських...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи