1. Філософія як світогляд icon

1. Філософія як світогляд




Назва1. Філософія як світогляд
Сторінка1/9
Дата конвертації11.04.2013
Розмір1.59 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

Все шпоры КНЕУ на http://kneu.at.ua


1. Філософія як світогляд

Свiтогляд - це система уявлень людини про світ, мiсце людини у cвіті, вiдношення людини до свiтy та до самої себе. Світогляд мiстить знання, переконання, цiнностi, iдеали, органiзованi у єдину систему, у центрi якої завжди перебувають уявлення людини про себе.

Фiлософiя є теоретичною формою ставлення людини до cвiту. Порiвняно з наукою її особливiсть поля гає в тому, що вона дає змогу об'єктивно, в теоретичнiй формi осмислити світ як світ людини, розглянути мiсце i становище людини у світi, її смисложиттєві проблеми. Фiлософський свiтогляд дає змогу виробити таке бачення свiтy, яке водночас є i суб'єктивним i теоретичним, а отже, i досягти людинi гapмонії з собою, зi cвоїм баченням cвiтy й самим світом. 3 цим пов'язанi такi особливостi фiлософiї, як i те, що вона, будучи за формою дiяльностi наукою, не є наукою за своїми функцiями та значенням для людини. У фiлософiї, на вiдмiну вiд iнших наук, не iснyє єдиних, загальновизнаних теорiй. Образно кажучи, фiлософiй є стiльки, скiльки фiлософiв, проте icнyє единий теоретичний апарат, уявлення про предмет, завдання, функцiї, якi постiйно перебувають у процесi становлення й осмислення.

Філософія виникла водночас із релігією. Носієм філософського світогляду також є особа. Принципова відмінність філософського світогляду від попередніх типів полягає в тому, що він заснований на розумі, тоді як релігія — на вірі, міфологія — на страхові. По-друге, релігія та міфологія оперують чуттєвими обаразами, філософія — абстрактними поняттями. І нарешті, філософія цілком позбавлена функції та засобів соціального контролю. Міфологію та релігію індивід приймає в готовому вигляді, часто несвідомо і примусово, особиста творчість при цьому відсутня. Філософія ж є справою особи, вона ґрунтується на засадах свободи.

Отже, становлення й розвиток поняття «філософія» здійсню­валося впродовж тривалого історичного часу, коли виникали й вирішувались усе нові й нові проблеми пізнання довколишнього світу, формувалися ті чи ті картини світу. Філософські знання, ідеї, учення зрештою сформували узагальнену систему знань про світ, метою якої стало пояснення законів і принципів навколиш­нього світу та практичне їх використання.


2. Історичні типи світогляду

Світогляд - це система уявлень людини про світ, місце людини у світі, відношення людини до світу, та до самої себе. Світогляд містить знання, переконання, цінності, ідеали, організовані в єдину систему. У своєму формуванні та розвитку світогляд пройшов певні історичні етапи, що дало підстави виділити три історичні його типи:

Міфологічний світогляд є результатом практично-духовної діяльності людини. Міф є історично першою формою самосвідомості, котра відокремилася від практики. Для міфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка — тотема. По-друге, міфологічний світогляд значною мірою обернений у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був як ідеал діяльності. По-третє, оскільки міфологічний світогляд антропоморфний, то неминуче формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення усього сущого.

Міф — це насамперед зовнішній контроль над індивідом.

Релігійний світогляд є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії.

Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, природний і надприродний. Міфологічні ж живуть у феноменальному світі (на горі Олімп, на горі Меру тощо). Релігія визначає потойбічне життя як відплату за земне життя. У такий спосіб релігія здійснює соціальний контроль за поведінкою особи

Виникнення релігії — величезний поступ в історії людства. Вона морально зрівняла всіх людей — всі люди рівноцінні та рівноправні. Принципова відмінність релігії від міфології полягає в тому, що носієм міфологічного світогляду є рід чи інша тотальна спільнота, а релігія спрямована на особу. Релігія поясненню світу приділяє значно менше уваги, ніж міфологія. Головне для неї — моральне регулювання соціального життя.

Філософський світогляд. Філософія виникла водночас із релігією. Носієм філософського світогляду також є особа. Принципова відмінність філософського світогляду від попередніх типів полягає в тому, що він заснований на розумі, тоді як релігія — на вірі, міфологія — на страхові. По-друге, релігія та міфологія оперують чуттєвими обаразами, філософія — абстрактними поняттями. І нарешті, філософія цілком позбавлена функції та засобів соціального контролю.

3. Проблема визначення предмету філософії

Філософія як певна система знань з'явилася бл. 2,5 тис. років тому. Першим запровадив цю назву давньогрецький вчений Піфагор. Слово “філософія” походить від двох грецьких слів : “філео” - “люблю” та “софія” - “мудрість”, отже означає “любов до мудрості”.

Предмет філософії можна визначити як систему знань про світ як ціле, універсальну основу світу, місце людини у світі та смисли її існування. Отже, предметом філософії є система відношень “людина - світ”. Впродовж тривалого часу вона сприймалась як своєрідна «цариця наук». Формуваннння предмету філософії - тривалий. Процес історичної трансформації предмету філософії обумовлений як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. До об'ективних причин слід віднести стан, рівень накопичених конкретних і філософських знань про навколишній світ (природу, людину і суспільство), про духовні, в першу чергу пізнавальні особливості, можливості як окремої людини, так і суспільства в цілому. До суб'єктивних причин відносять своєрідність насамперед форми осягнення предмета філософії тим чи іншим філософом, філософською школою або течією.

Заслуга Сократа полягає в тому, що він показав, що предмет філософiї вимагає осмислення самого способу його пiзнання. Тому в мipy того, як oкpeмi науки, що входили ранiше до складу філософiї, виробляли свiй, вiдмiнний вiд філософського, метод пiзнання, вони вiдгалужувались вiд фiлософiї. Наприкiнці 18 ст. нiмецький фiлософ І. Кант окреслив предмет філософiї такими запитаннями: що я можу знати? Що я повинен робити? Чого я смiю сподiватись? Для того щоб вiдповiсти на цi запитання, мало знати, що таке світ i що таке людина. Тому фiлософiя вивчає не тiльки сутність речей, cвimy, людини сам спoci6 їхнього iснування. Фiлософська дисциплiна, що вивчає буття у вcix його аспектах, називається онтологією (вiд грецького ontos - суще та Iogoc - вчення).

Предметом філософiї є загальнi, граничнi засади людського мислення, пiзнання, буття людини у свiтi. Таке розумiння предмета мислення зумовлює особливостi філософського мислення, якi вiдмежовують фiлософiю як вiд буденoгo, так i вiд природничо-наукового мислення.


^ 4. Система філософії та її структурні складові.

Філосо́фія - теоретична форма світогляду; особливий вид мислення, на якому думка усвідомлює себе саму у своєму ставленні до дійсності та шукає остаточних, абсолютних засад для власних актів і людського самоствердження у світі. Запровадження поняття "філософія" приписується грецькому мислителю Піфагору (з Самосу).

С-ма філософії характеризується особливістю завдань, проблематики й предмета філософії, що дає змогу виокремити її важливі структурні компоненти.

Система філософського знання дуже відносна. Кожна філософ­ська дисципліна має власну підструктуру. Між основними розділа­ми філософії не існує жорстких кордонів. їх зміст і проблемати­ка постійно перетинаються: питання, що вивчаються одними розділами, з певним ступенем необхідності мають місце в інших.

Постаючи теоретичною формою світогляду, філософія набуває певних особливостей, таких, як узагальнуючий характер знання, принциповий людиноцентризм, прагнення досягти абсолютів та ін. Ці особливості зумовлюють структуру та функції філософського знання. Філософія виникає як спроба знайти відповіді на основні світоглядні питання за допомогою міркування з метою орієнтації людини в світі.

Структура філософії

Відповідно до сфер реальності виділяють:

- філософія природи, світу і космосу: онтологія, натурфілософія, космологія;

- філософія суспільства та суспільної історії: Соціологія, соціальна філософія, філософія історії, культурологія, етнофілософія;

- філософія самої людини з її особливостями, здібностями і властивостями: філософська антропологія, антропософія, структурна антропологія, соціобіологія;

- філософія духовної сфери або інтелектуальних процесів: Логіка, гносеологія, етика, естетика, філософія релігії, філософія права, історія філософії, ноологія.


5. Основні функції філософії

Філософія виконує велику кількість різноманітних функцій. До числа основних функцій філософії варто віднести:

  • Світоглядна функція сприяє формуванню цілісної картини світу, уявлень про будову світу і Всесвіту, визначенню місця людини в них, окреслює принципи взаємодії людини й довколишнього світу.

  • загальнометодологічна функція, що полягає у формуванні загальних принципів і норм одержання знань, її координації та інтеграції;

  • Гносеологічна (розумово-теоретична) функція має на меті правильне й істинне пізнання навколишньої дійсності (інакше кажучи, філософія дає механізми істинного пізнання).

  • прогностична функція, яка розкриває загальні тенденції (передбачення) розвитку людини і світу;

  • Критична функція спрямована на критику різноманітних систем знань про світ, пошуки нових істин через розв'язання су­перечностей між тим, що вже пізнане, і тим, що ще не пізнане, на підміну від догматики й суб'єктивізму.

  • Аксіологічна функція (ціннісна) дає можливість адекватно оцінювати предмети, явища й процеси об'єктивної дійсності з пог­ляду цінностей (етичних, естетичних, соціальних, ідеологічних тощо) конкретного історичного періоду. Мета аксіологічної функ­ції філософії — селекція, відбір найконструктивніших цінностей, цо сприяють прогресивному розвитку сучасної цивілізації и уник­ненню псевдоцінностей, артефактів культури, які зумовлюють регресивний розвиток.

  • соціальна функція, завдяки якій соціальне буття не лише одержує необхідну інтерпретацію, а й може зазнати змін;

  • гуманістична функція, яка шляхом утвердження позитивного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цінностей та ідеалів виконує роль інтелектуальної терапії;

  • освітня функція, пов´язана з впливом філософії на свідомість людей.

  • Прогностична функція осмислює перспективу розвитку світу.



6. Буття та його основні форми

Буття – філософське поняття, яке позначає існуючий незалежно від сві-омості об’єктивний світ, матерію. Найбільш загальне і абстрактне поня-тя, яке позначає існування що-небудь взагалі.

В основи філософії багатьох мисли-елів, як минулого, так і сучасного покладені системотворчі поняття, до їх числа належить і буття. Філософський смисл поняття буття тісно пов’язаний з поняттями: небуття, існування, простору, часу, матерії, становлення, розвитку, якості, кількості, міри та іншими категоріями. Питання про те, як все існує, яке його буття, розглядається в онтології.

Онтологія – це вчення про суще, про першооснови буття: система найзагальніших понять буття, за допомогою яких здійснюється осягнення дійсності.

Розрізняються основні форми буття:

1) буття речей (тіл), процесів, які ще поділяються на: буття речей, про-цесів, стан природи, буття природи як цілого; буття речей і процесів, виро-блений людиною;

^ 2) буття людини, яке поділяється на буття людини у світі речей і спе-цифічне людське буття;

3) буття духовного (ідеального), яке існує як індивідуальне духовне і об’єктивне (позаіндивідуальне) ду-ховне;

^ 4) буття соціального, яке поділя-ється на індивідуальне (буття окремої людини в сусп. та в істор.процесі) і суспільне буття.Головні сфери буття – природі, сус-пільство, свідомість та розмаїття явищ, подій, процесів, які входять у ці сфери, об’єднанні певною загаль-ною основою.


^ 42. Методологія, рівні методологічного знання. (див № №18-19 як доповнення)

Методологія не є суспільною наукою і має прошарків характер. Розрізняють 3 рівні методологічного знання.

Найбільш загальний характер має філософська методологія, що є першим рівнем методології. Її альтернативні підходи – діалектика та метафізика.

Другий рівень методології – це загальнонауковий рівень методології, який включає у себе елементи діалектики й метафізики. Для загальнонаукових методів виділяють: індукція, дедукція, системний аналіз, синергетика, аналіз і синтез тощо.

Третій рівень методологічного знання – це методологія конкретного предмета, наприклад, в мат. аналізі, теорії ймовірностей, мікроекономіці.

Причому слід зазначити, що всі види методологій пов’язані, одне з одним. Метатеоретичною є загальнофілософська методологія, яка пов’язана з світоглядними принципами.

7. Матерія та основні форми її існування. Види і властивості.

Мате́рія — філософська категорія для позначення об'єктивної дійсності, яку люди здатні пізнати через відчуття і яка існує незалежно від них. Поняття матерії охоплює не тільки всі спостережувані об'єкти й тіла природи, але й всі ті, які в принципі можуть бути пізнані в майбутньому на основі вдосконалення засобів спостереження й експерименту. Весь навколишній світ являє собою матерію у її нескінченно різноманітних формах і проявах.

Основні х-ки матерії:

  • структурність (нежива/жива матерія, суспільство);

  • вічне існування в часі та безкінечне - у просторі;

  • виникнення всіх явищ;

  • неможливість створення та знищення;

  • їй властиві такі атрибути, як рух, простір та час.

Основні форми руху матерії

У філософії розрізняють п'ять основних форм руху матерії:

  1. механічна форма руху (дія — протидія; притягання — відштовхування тощо);

  2. фізична форма руху (наприклад, позитивна — негативна електрика, симетрія — антисиметрія);

  3. хімічна форма руху (розкладання — з'єднання; асоціація — дисоціація);

  4. біологічна форма руху (асиміляція — дисиміляція; спадковість — мінливість);

  5. соціальна форма руху (соціальні суперечності; соціальні конфлікти, антагонізми; боротьба інтересів різних соціальних груп тощо).

Крім того, виокремлюють якісний (зміна матерії) та кількісний (перенесення) рухи м-ї.

Види матерії. Існує така класифікація конкретних видів матерії:

1)   речовинні види (речовина). Речовина – матеріальне утворення, котре складається з елементарних частинок, які мають масу спокою;

2)   неречовинні види матерії (поле) – магнітне поле; поле ядерних сил; гравітаційне; електричне; радіохвилі; ультразвук; рентгенові промені; йонізуюче випромінювання тощо. Неречовинні види матерії не мають маси спокою.

3)    антиречовинні види матерії (антиречовина). Антиречовина – матерія, котра складається з античастинок

У філософії розглядаються структурні рівні видів матерії:

неорганічний рівень – мікросвіт; макросвіт; мегасвіт;\

органічний рівень – організменний, надорганізменний рівні матерії, біоциноз

соціальний рівень – людина, сім’я, племя, народність, нація, соціальна група, суспільство.


8. Рух, основні його форми і властивості

Рух – це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух – це будь-яка зміна, будь – яка взаємодія матеріальних об’єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як нема і руху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій – відносним: спокій – це лише один із моментів руху. Тіло, що перебуває у стані спокою відносно Землі, рухається відносно Сонця.

Рух виявляється у багатьох формах. В процесі розвитку матерії з’являються якісно нові і більш складні форми руху. Саме особливості форм руху зумовлюють властивості предметів і явищ матеріального світу, його структурну організацію. У зв’язку з цим можна сказати, що кожному рівню організації матерії( нежива природа, жива природа, суспільство) притаманна своя, властива лише їй, багатоманітність руху.

Основні форми руху матерії. У філософії розрізняють п’ять основних форм рух матерії:

  • механічна форма руху (дія – протидія; притягання – відштовхування тощо);

  • фізична форма руху (наприклад, позитивна – негативна електрика, симетрія – антисиметрія);

  • хімічна форма руху (розкладання – з’єднання; асоціація – дисоціація);

  • біологічна форма руху (асиміляція – дисиміляція; спадковість – мінливість);

  • соціальна форма руху (соціальні суперечності; соціальні конфлікти, антагонізми; боротьба інтересів різних соціальних груп тощо).

Окрім форм, філософія виокремлює два типи руху — якісний і кількісний. Якісний рух — це зміна самої матерії, перебудова її структури й виникнення нових матеріальних об'єктів та їх нових якостей. Кількісний тип руху — це просте перенесення матерії в просторі й часі.

Сучасний матеріалізм стверджує, що джерелом усіх форм ру­ху є внутрішня суперечність, а також взаємодія між ними.

9. Простір і час, основні характеристики.

Простір і час — це філософські категорії, що відбивають ос­новні форми існування матерії. Простір і час характеризують будь-яке явище матеріального світу. Якщо простір є найзагальнішою формою збереження змісту об'єктивної реальності, то час — це форма його розвитку, внутрішня міра його існу­вання й самознищення

Час — це форма буття матерії, що ви­ражає тривалість існування матеріальних об'єктів і послідов­ність зміни її станів у процесі їх розвитку.

Вирізняють об'єктивний та суб'єктивний час. Об'єктивний час в матеріалістичному тлумаченні — це форма існування ма­терії, вираз безперервності руху, тривалості перебігу процесів зміни, швидкості, ритму, темпу, взаємозв'язку, послідовності зміни стану об'єктів та явищ під час їх взаємодії (виникнення та знищення). Суб'єктивний час — це форма існування свідомості, яка містить переживання людиною реальних подій і процесів, що віддзеркалюють певний часовий проміжок: те­перішнє, минуле й майбутнє.

Виокремлюють фізичний, біологічний, соціаль­ний та інший час.

Простір — форма буття матерії, що характеризує її протяж­ність, структуру, взаємодію елементів між собою у середині матеріальних об'єктів. Простір характеризує структурну органі­зацію єдності світу: протяжність об'єктів, їх взаємні кордони, міс­це, яке вони посідають серед інших об'єктів.

Властивості просто­ру залежать від виду й рівня матерії, а також від швидкості мате­ріального руху. Фізичний, біологічний, соціокультурний просто­ри відрізняються один від одного специфічною топологією, мет­рикою, формами симетрії тощо. Загальною властивістю просто­ру, що існує на всіх відомих структурних рівнях, є тривимірність.

Взаємодоповнюючись, простір і час функціонують як універсаль­ні форми організації всього безмежного світу. Час і простір тісно переплетені між собою, і те, що виникає у просторі, здійснюється водночас і в часі. Те, що проходить у часі, міститься одночасно й у просторі.


^ 10. Свідомість, як вища форма відображення дійсності

Свідомість - найвища, притаманна тільки людям і зв`язана з мовою функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередній уявній побудові дій і передбаченні їх результатів, в розумному регулюванні і самоконтролю поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності.

Головними ознаками свідомості є відображення світу, відношення цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтворює насамперед форми людської діяльності і через них форми природного буття. Специфіка свідомості як відношення полягає з її націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об`єктом розгляду свідомості може бути вона сама й її носії, тобто свідомість пов`язана з самосвідомістю.

Основними елементами свідомості, які перебувають в діалектичному взаємозв`язку, це: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля. Розвиток свідомості - це насамперед збагачення її новим знанням про навколишній світ і про саму людину. Пізнання речей має різний рівень, глибину проникнення в об`єкт і ступінь явності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також чуттєвий і раціональний рівні свідомості.


^ 11.Вихідні принципи гносеології

Гносеологія або ж теорія пізнання пропонує вирішення проблем джерела знання, способів отримання знання, критеріїв істинності знань.

В основі сучасної гносеології лежать кілька принципів.

  1. Принцип об’єктивності – визнання об’єктивного існування дійсності, як об’єкта пізнання, її незалежно від свідомості та волі суб’єкта

  2. Принцип пізнаванності – пізнання людини в принципі немає меж, людські знання в принципі здатні давати адекватне відображення дійсності.

  3. Принцип активного творчого відображення – процес пізнавання – це цілеспрямоване творче відображення дійсності в свідомості людини. Пізнання виявляє об’єктивний зміст реальності як діалектичної єдності дійсності і можливості, відображаючи не тільки дійсно існуючи предмети та явища, а й усі їхні можливі модифікації.

  4. Принцип діалектики – визнання необхідності застосування до пізнання основних принципів, законів, категорій діалектики.

  5. Принцип практики – визнання суспільно – історичн предметно – чуттєвої діяльності людини, як основну, рушійну силу, мету пізнання та критерієм істинни.

  6. Принцип історизму – вимагає розглядати усі предмети та явища в їхньому історичному виникненні і становленні.

  7. Принцип конкретності істини – абстрактної істини не може бути – вона завжди конкретна, кожне положення наукового пізнання слід розглядати в конкретних умовах місця та часу.

^ 12. Чуттєве пізнання, його форми

Чуттєве, пізнання містить в собі ті образи, які дають нам органи почуттів. Основні форми чуттєвого пізнання - відчуття, сприйняття, уявлення.

У відчуттях кожний орган почуттів (зору, дотику, слуху, нюху, смаку) специфічним для нього способом відображає окремі властивості, сторони речей (колір, звук, запах, твердість).

Сприйняття - це відображення властивостей предмета, взятих як ціле.

Уявлення - це наочний цілісний образ речі, виникаючої на основі уяви і минулого чуттєвого досвіду, що зберігається і що відтворюється в пам'яті в узагальненій формі.

Чуттєві образи людини, на відміну від образів, які дають органи чуттів тварини, опосередковані соціальним досвідом і володіють внутрішньою активністю.

Базовою формою чуттєвого пізнання є відчуття. Вони забезпечують безпосередній зв'язок свідомості з об'єктивною реальністю, є єдиним зовнішнім каналом, по якому людина може отримати інформацію про світ.

Що стосується інших форм чуттєвого пізнання, то їх роль в пізнанні визначається, по-перше, тим, що в порівнянні з відчуттям вони є більш багатими за своїми пізнавальних можливостями формами, по-друге, тим, що вони включають в себе не тільки відображення, але і уяву (на основі сприйняття в свідомості людини можуть виникати нові образи - елементи фантазії, мрії, художньої творчості), по-третє, тим, що розвинені форми чуттєвого пізнання є передумовою для переходу до раціонального рівня пізнання.

Чуттєве відображення –джерело будь-якого знання про дійсність. Виділення чуттєвого пізнання як початкового етапу пізнання має сенс лише тоді, коли вирішується питання про джерело наших знань про дійсність.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9



Схожі:

1. Філософія як світогляд iconТема Філософія, її сутність, особливості та функції
Філософія як мудрість. Філософія як форма суспільної свідомості. Особливості філософського знання. Предмет філософії. Альтернативні...
1. Філософія як світогляд iconФілософський факультет
Філософія, її структура, методи та роль у суспільстві, світогляд, його структура та історичні типи
1. Філософія як світогляд iconДмитро чижевський українська філософія що таке філософія? Саме слово філософія є грецьке й означає «любов до мудрості»
Значення слова «філософія» змінюється й для неї залишається якась сфера дослідження поза межами окремих конкретних наук. Філософія...
1. Філософія як світогляд iconРобоча програма навчальної дисципліни 020301 Філософія любові напряму підготовки 0203 гуманітарні науки для спеціальності
Філософія. Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки філософія, спеціальністю «філософія»
1. Філософія як світогляд iconРобоча програма навчальної дисципліни
Філософія і методологія науки. Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки філософія,спеціальністю...
1. Філософія як світогляд iconПитання для підготовки до заліку з дисципліни «Філософія»
Що таке філософія? її предмет і місце в системі сві­тоглядного знання. Основні функції філософії
1. Філософія як світогляд iconПитання для підготовки до іспиту з дисципліни «Філософія»
Що таке філософія? її предмет і місце в системі сві­тоглядного знання. Основні функції філософії
1. Філософія як світогляд iconРобоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки філософія спеціальністю „філософія
...
1. Філософія як світогляд iconФілософія Стародавнього Китаю: мудреці Піднебесної
Філософія Стародавнього Китаю: Інь і Ян, а також утворені з них вісім триграм — основа пророкувань по Книзі Змін
1. Філософія як світогляд iconРобоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки філософія
Основні напрями філософії фемінізму. Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки філософія, спеціальністю...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи